Громади, осередки укр. інтелігенції, що провадили нац.-культ. і гром.-політ. працю в другій пол. 19 й на поч. 20 в. в межах Рос. Імперії. Г. стали виникати з кін. 50-их pp., коли тимчасовий ліберальний курс рос. уряду сприяв пожвавленню суспільного життя. Перша Громада виникла в Петербурзі: М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, В. Білозерський, В. Коховський, О. Кістяковський, Г Вашкевич, Ф. Черненко, Д. Каменецький, М. Стороженко, С. Глушановський, М., Ф. і О. Лазаревські, Г. Честахівський. В. Менчиц та ін. За підтримкою поміщиків-українофілів В. Тарновського й Г. Ґалаґана було організоване вид. творів укр. письменників і 1861–62 виходив ж. «Основа», що став осередком тодішнього нац. руху. 1861 р. виникла Громада в Києві, де вона складалася з студентів-українців, що працювали в «недільних школах», між ними П. Чубинський. О. Стоянов, В. Торський, В. та Є. Синегуби, П. Житецький, В. Антонович, Т. Рильський, К. Михальчук, Б. Познанський і ін. (1862 понад 200 членів). Київська Громада нав'язала контакт із петербурзькою. Одночасно виникли Г. у Харкові: П. Лобко, О. Потебня, А. Шиманов, В. Гнилосиров, В. Мова, Ф. Павловський, І. Бницький, Д. Оробченко та ін.; в Полтаві — спершу Д. Пильчиків, В. Кулик, О. Кониський, М. Жученко, Є. Милорадович, Трунов; у Чернігові, де 1861–63 виходив «Черниговский Листок» і діяли О. Тищинський, О. Маркович, Л. Глібов, С. Ніс, Д. Лавріненко, П. Борсук і ін. Увага громадянства була зосереджена на сел. реформі, але праця могла виявлятися лише в культ, ділянці: недільні школи із спробами викладання укр. мовою, вид. підручників і творів красного письменства, укр. концерти і вистави і т. д. Організована кампанія в рос. пресі, циркуляр Валуева (1863), адміністративні вислання (П. Чубинського, П. Єфименка, О. Кониського, С. Носа й ін.), закриття недільних шкіл загальмували на деякий час діяльність Г., яка відновилася на поч. 70-их pp.

Осередком нац.-культ. роботи в 70–90-их pp. стала київська — згодом т. зв. Стара Громада, до якої входили визначні наук. й культ, діячі:В. Антонович, що був від поч. провідником Громади, М. Драгоманов, К. Михальчук, М. Зібер, Ф. Вовк, П. Чубинський, Т. Рильський, П. Житецький, Л. Ільницький, О. Кониський, М. Лисенко, М. Старицький, П. Косач, С. Подолинський, О. Русов, В. Вовк-Карачевський, М. Левченко, М. Ковалевський, В. Рубінштейн, Я. Шульгин, В. Беренштам, С. Левицький, І. Левицький (Нечуй), Є. Трегубов, В. Науменко, І. Рудченко (Білик), Ф. Панченко, О. Лоначевський та ін. (в 1872–73 бл. 70 чл., крім молоді, що брала участь у роботі). Громада не мала усталеної програми й орг. форм.

На відміну від чисто культурницького курсу 60-их pp., коли громадяни вважали, що гол. завданням інтелігенції е ширення просвіти, щоб піднести нац. і гром. свідомість народу («Відгук з Києва» 1882 з засудженням рев. пропаґанди і сепаратизму), на поч. 70-их pp. члени Громади дебатували актуальні суспільні проблеми в газ. «Киевский Телеграф» (1875 — фактично орган Громади). В Києві видано ряд творів красного письменства й популярних брошур, але діяльність виявлялася перев. в наук. українознавчій праці Південно-Західнього Відділу Російського Географічного Товариства (1873–75), яке було засноване з ініціятиви членів Громади з метою наук. уґрунтування укр. нац. відрубности.

Репресії 1875–73 спричинили втрату газ. «Киевский Телеграф», закриття Півд.-Зах. Відділу, усунення з Київського Ун-ту M. Драгоманова й М. Зібера, виїзд їх (1876), а також Ф. Вовка й С. Подолинського за кордон. Видавання книжок також довелося перенести за кордон; члени Громади доручили Драгоманову вести укр. пропаганду друкованим словом, однак політ, напрям вид. не був усталений. Під тиском репресій праця Громади набуває аполітичного культурницького характеру; це призводить до розходжень, а пізніше і до розриву з Драгомановим (1886) Старої Громади, більшість якої не співчувала його політ, поглядам. Важливим здобутком Старої Громади була наук. українознавча праця, очолена В. Антоновичем і зосереджена перев. навколо ж. «Киевская Старина» (1882–1906), матеріяльно підтримуваного В. Симиренком, В. Тарновським і Є. Чикаленком. Стара Громада була доповнена на поч. 1900-их pp. молодшими діячами, як Є. Тимченко, С. Єфремов, M. Левицький, Є. Чикаленко, І. Стеціенко, Л. Жебуньов та ін. Вона увесь час перебувала в зв'язку з особливо активною тоді Громадою в Одесі, де в 70–90-их pp. діяли В. Мальований, О. Андріевський, Є. Борисов, Л. Смоленський, М. Климович, M. Боровський, А. Крижанівський, Ф. Щербина, М. Комаров (Уманець), пізніше — І. Луценко, Ф. Шульга. Далеко слабше і з перервами виявлялася діяльність Громади у Харкові: у 80–90-их pp. Д. Пильчиків, В. Александров, П. і О. Єфименки, М. Лободовський, Ц. Вілиловський та ін.; з кін. 1890-их pp. активізувалися Г. в Чернігові: І. Шраг, М. Коцюбинський, І. Коновал, Б. Грінченко та ін., і в Полтаві — з М. Дмитрієвим на чолі. Стали виникати Г. й по ін. містах. Дуже жвавою була діяльність укр. Громади в Петербурзі (1896–1917). на чолі якої були П. Стебницький та О. Лотоцький.

У 1870–80-их pp. аполітичність Г. спричинила те, що чимало активної укр. молоді йшло в рос. рев. партії. Однак о тоді існували, хоч і нечисленні й позбавлені сталих орг. форм, нелегальні укр. гуртки й Г. студентів та учнів сер. шкіл, напр., у Київській Духовній Семінарії, що працювала майже 25 pp. На Зах. Укр. Землях аналогічну ролю виконували легальні студентські т-ва, як віденська «Січ» (з 1868), Академічна Бесіда (1870–71), Акад. Кружок (з 1870), «Дружеский Лихвар» (з 1871) і т. п.; в ряді гал. середніх шкіл існували нелегальні учнівські гуртки й Г., що провадили самоосвітню й суспільну діяльність («Молода Україна» в бережанській гімназії, гурток в Акад. Гімназії у Львові та ін.).

В 90-их і на поч. 1900-их pp. діяльність Г. молоді пожвавилася, зокрема в гімназіях у Києві,— Полтаві, Прилуці, Лубнях та ін. Особливо активізуються в цей час студентська Громада в Києві (на чолі В. Доманицький, А. Лівицький), що в 1904–06 була під впливом УСДРП — однак брала активну участь у легальній роботі «Просвіт» та укр. клюбів, в Одесі (керівники І. Бондаренко, В. Пащенко, М. Слабченко), а також у Петербурзі (що існувала ще з пол. 1880-их pp., часом занепадаючи), Москві, Томську, Варшаві, Дорпаті (Тарту) й ін. містах, де були укр. студенти (про пізніші студентські Г. див. Студентство).

Студентські групи давали початок чисто політ, орг-ціям. 1891–93 при активній участі студентів у Полтаві діяло Братство Тарасівців із філіями в більших містах України. Заснована 1897 харківська студентська Громада (Д. Антонович, Ю. Коллард, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Мартос, О. Коваленко, Б. Камінський, Д. Познанський) створила Революційну Українську Партію (РУП).

В кін. 19 в. почалася координація діяльности розсіяних «старих» і нових Г. 1897 в Києві з ініціятиви В. Антоновича й О. Кониського відбувся з'їзд членів Г., що заснував Загальну Українську Безпартійну Демократичну Організацію, яка незабаром об'єднала укр. Г. Г. (бл. 20) продовжували свою діяльність, перев. в гром. клюбах і «Просвітах», до революції 1917 р. Донині традиційна назва Г. подекуди вживається на означення скупчення українців на еміграції, зокрема студентських.

Література:

• Чикаленко Є. Спогади 1861–1907, І–III. Л. 1926, перевид. Нью-Йорк 1955; {Перевидання: К. Темпора, 2003. — ВК}
• За сто літ, І. К. 1927 (ст. Житецького І. і Рябініна-Скляревського О.);
• Житецький І. Київська Громада за 60-их pp. Україна, І. 1928;
• Лотоцький О. Сторінки минулого, І–III. В. 1932–34;
• 3 минулого. 36., II. Праці Укр. Наук. Ін-ту, XLIX. В. 1939 ;
• Дорошенко Д. Володимир Антонович. Прага 1942.

М. Глобенко