Цензурними актами 1863 та 1876 років царизм грубо загальмував розвиток українського слова <ref> Міяковський В. Ювілей цензурного акту 1876 року // Бібліологічні вісті. 1926. №&nbsp;3 (12). С. 62-73. Пор.: Алексеев Т. До історії цензурних нравів 90-х років: |Про Єл. та С. Бердяєвих| // Бібліологічиі вісті. 1930. №&nbsp;3 (24). С. 62-73. </ref>. Революція 1905 року знесла цензурні рогатки. Перед революцією 1917 року переважна кількість заборонених книжок<ref> Див.: Мезьер А.В. Словарный указатель по книговедению, ч.&nbsp;3: Р&nbsp;— Я. М.; Л.: Гос. соц.-эконом. изд-во, 1934. Стлб. 269-380. Никольский&nbsp;А.&nbsp;А. Полный справочный указатель книг, брошюр, газет и журналов, арест на которые утвержден судебными установлениями по 1-е января 1912 года. К., 1912. [2], 158 с. ; Его же. Дополнение к Справочному указателю... За время с 1-го января 1912&nbsp;г. по 1-е января 1913&nbsp;г. К., 1913.&nbsp;— 40&nbsp;с; Справочный указатель книг и журналов, арестованных с 17 октября 1905&nbsp;г. по I января 1909&nbsp;г. / Под ред. П.&nbsp;И.&nbsp;Бернова. Изд. неофиц. М., 1909. 160&nbsp;с; Лемке&nbsp;Мих. Очерки по истории русской цензуры и журналистики XIX столетня. СПб., 1904. ХІІІ, |3|, 427&nbsp;с, Добровольский&nbsp;Л.&nbsp;М. Запрещенная книга в России 1825-1904: Архнвно-библиогр. разыскания. М.: Изд-во Всесоюзн. книжной палаты, 1962. 254&nbsp;с; Сводный каталог русской нелегальной и запрещенной печати XIX века. 2-е доп. и перераб. изд. Ч.&nbsp;1-3. М.: ГБЛ, 1982</ref> являла собою партійні видання есерів, соціал-демократів, анархістів, себто видавничу продукцію партій, шо складали т.зв. визвольний рух. Сюди належали книжки Бакуніна, Бебеля, Каутського, Леніна, Маркса, Плеханова. Таких видань сотні. Вони виходили масово, здебільшого невеликими брошурами, розрахованими на цілі пропаганди, колосальними тиражами.

Цензурними актами 1863 та 1876 років царизм грубо загальмував розвиток українського слова <ref> Міяковський В. Ювілей цензурного акту 1876 року // Бібліологічні вісті. 1926. №&nbsp;3 (12). С. 62-73. Пор.: Алексеев Т. До історії цензурних нравів 90-х років: |Про Єл. та С. Бердяєвих| // Бібліологічиі вісті. 1930. №&nbsp;3 (24). С. 62-73. </ref>. Революція 1905 року знесла цензурні рогатки. Перед революцією 1917 року переважна кількість заборонених книжок<ref> Див.: Мезьер А.В. Словарный указатель по книговедению, ч.&nbsp;3: Р&nbsp;— Я. М.; Л.: Гос. соц.-эконом. изд-во, 1934. Стлб. 269-380. Никольский&nbsp;А.&nbsp;А. Полный справочный указатель книг, брошюр, газет и журналов, арест на которые утвержден судебными установлениями по 1-е января 1912 года. К., 1912. [2], 158 с. ; Его же. Дополнение к Справочному указателю... За время с 1-го января 1912&nbsp;г. по 1-е января 1913&nbsp;г. К., 1913.&nbsp;— 40&nbsp;с; Справочный указатель книг и журналов, арестованных с 17 октября 1905&nbsp;г. по I января 1909&nbsp;г. / Под ред. П.&nbsp;И.&nbsp;Бернова. Изд. неофиц. М., 1909. 160&nbsp;с; Лемке&nbsp;Мих. Очерки по истории русской цензуры и журналистики XIX столетня. СПб., 1904. ХІІІ, |3|, 427&nbsp;с, Добровольский&nbsp;Л.&nbsp;М. Запрещенная книга в России 1825-1904: Архнвно-библиогр. разыскания. М.: Изд-во Всесоюзн. книжной палаты, 1962. 254&nbsp;с; Сводный каталог русской нелегальной и запрещенной печати XIX века. 2-е доп. и перераб. изд. Ч.&nbsp;1-3. М.: ГБЛ, 1982</ref> являла собою партійні видання есерів, соціал-демократів, анархістів, себто видавничу продукцію партій, шо складали т.зв. визвольний рух. Сюди належали книжки Бакуніна, Бебеля, Каутського, Леніна, Маркса, Плеханова. Таких видань сотні. Вони виходили масово, здебільшого невеликими брошурами, розрахованими на цілі пропаганди, колосальними тиражами.

Значно менше, але все ж таки чимало «медичних» видань про статеве життя (як одержувати найбільше сексуального задоволення й водночас запобігти вагітності), а також книжок порно-графічних («Мемуары массажистки» Артура Беренда, «Извращения в любви» Ганса Рау, численні «твори» В.&nbsp;Москевича й Дона Бочара).

Значно менше, але все ж таки чимало «медичних» видань про статеве життя (як одержувати найбільше сексуального задоволення й водночас запобігти вагітності), а також книжок порнографічних («Мемуары массажистки» Артура Беренда, «Извращения в любви» Ганса Рау, численні «твори» В.&nbsp;Москевича й Дона Бочара).

Не меншу групу складали видання, з точки зору царського режиму, спрямовані на конфронтацію з євреями&nbsp;— «Отрок-мученик» В.&nbsp;Голубєва, «Великие перевороты и евреи» Г.&nbsp;Красного, «Умученные от жидов» В.&nbsp;Островідова.

Не меншу групу складали видання, з точки зору царського режиму, спрямовані на конфронтацію з євреями&nbsp;— «Отрок-мученик» В.&nbsp;Голубєва, «Великие перевороты и евреи» Г.&nbsp;Красного, «Умученные от жидов» В.&nbsp;Островідова.

Сучасні дослідники В.&nbsp;М.&nbsp;Даниленко, Г.&nbsp; В.&nbsp;Касьянов та С.&nbsp;В.&nbsp;Кульчииький висловили жорстку, але справедливу думку, що одним із найпослідовніших супротивників свободи друку був Ленін<ref> Даниленко&nbsp;В.&nbsp;М., Касьянов&nbsp;І.&nbsp;В., Кульчицький&nbsp;С.&nbsp;В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. К.: Либідіь, 1991. С&nbsp;176.</ref>, який вважав, що це означає «свободу политической организации буржуазии», отже, запровадити у нас таку свободу&nbsp;— це те саме, що «помогать классовому врагу» <ref> Ленин&nbsp;В.&nbsp;И. Письмо Г.&nbsp;Мясникову. 5 августа 1921 г. //Ленин&nbsp;В.&nbsp;И. ПСС, Том&nbsp;44. М., 1982. С.&nbsp;79.</ref>. Однозначно була відчужена від поліграфії Церква. Дозволяли друкувати свої памфлети тільки представникам опозиційних до Руської та Української православних Церков розколів, що їх сама влада й створила. 1922 року київське Управління друку містилось при губвиконкомі, до його відання входили всі питання, що стосувались і видавництва, й книгарства. 27 листопада 1922 року з'явився його наказ «Про порядок отримання дозволу на друкування творів», 10 березня 1923 року&nbsp;— «Про торгівлю творами друку», 22 березня&nbsp;— «Про урегулювання книжкової торгівлі», 8 серпня&nbsp;— «Про порядок одкриття підприємств друку» тощо<ref> По Управлінню Друку // Бібліологичні вісти. 1923. Листопад, Ч.&nbsp;3. Стовп.&nbsp;35.</ref>. Цензурну практику ліберальних часів непу відбив київський цензор С.&nbsp;Якубовський, який підленько схарактеризував окремі типи авторів, чиї твори вже не проходили друкарський варстат: графомани, шарлатани, церковні письменники<ref> Якубовский&nbsp;С. Пройдохи и графоманы: (ИЗ сорной корзины гублита и реперткома). К.: Культура, 1929. 95с.</ref>. Так почала наростати нова література. З 20 листопада 1922 року до 1 жовтня 1923 року на попередній розгляд до київського Управління друку надійшло 493 рукописи, не рахуючи дрібних видань (летючок, відозв тощо) <ref> В Управління Друку в Київі // Бібліологичні вісти. 1923. Листопад. Ч.&nbsp;3. Стовп.&nbsp;35.</ref>.

Сучасні дослідники В.&nbsp;М.&nbsp;Даниленко, Г.&nbsp; В.&nbsp;Касьянов та С.&nbsp;В.&nbsp;Кульчииький висловили жорстку, але справедливу думку, що одним із найпослідовніших супротивників свободи друку був Ленін<ref> Даниленко&nbsp;В.&nbsp;М., Касьянов&nbsp;І.&nbsp;В., Кульчицький&nbsp;С.&nbsp;В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. К.: Либідіь, 1991. С&nbsp;176.</ref>, який вважав, що це означає «свободу политической организации буржуазии», отже, запровадити у нас таку свободу&nbsp;— це те саме, що «помогать классовому врагу» <ref> Ленин&nbsp;В.&nbsp;И. Письмо Г.&nbsp;Мясникову. 5 августа 1921 г. //Ленин&nbsp;В.&nbsp;И. ПСС, Том&nbsp;44. М., 1982. С.&nbsp;79.</ref>. Однозначно була відчужена від поліграфії Церква. Дозволяли друкувати свої памфлети тільки представникам опозиційних до Руської та Української православних Церков розколів, що їх сама влада й створила. 1922 року київське Управління друку містилось при губвиконкомі, до його відання входили всі питання, що стосувались і видавництва, й книгарства. 27 листопада 1922 року з'явився його наказ «Про порядок отримання дозволу на друкування творів», 10 березня 1923 року&nbsp;— «Про торгівлю творами друку», 22 березня&nbsp;— «Про урегулювання книжкової торгівлі», 8 серпня&nbsp;— «Про порядок одкриття підприємств друку» тощо<ref> По Управлінню Друку // Бібліологичні вісти. 1923. Листопад, Ч.&nbsp;3. Стовп.&nbsp;35.</ref>. Цензурну практику ліберальних часів непу відбив київський цензор С.&nbsp;Якубовський, який підленько схарактеризував окремі типи авторів, чиї твори вже не проходили друкарський варстат: графомани, шарлатани, церковні письменники<ref> Якубовский&nbsp;С. Пройдохи и графоманы: (ИЗ сорной корзины гублита и реперткома). К.: Культура, 1929. 95с.</ref>. Так почала наростати нова література. З 20 листопада 1922 року до 1 жовтня 1923 року на попередній розгляд до київського Управління друку надійшло 493 рукописи, не рахуючи дрібних видань (летючок, відозв тощо) <ref> В Управління Друку в Київі // Бібліологичні вісти. 1923. Листопад. Ч.&nbsp;3. Стовп.&nbsp;35.</ref>.