НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. Т. ШЕВЧЕНКА (НТШ) науково-культурна громадська організація, що довгі роки виконувала функції всеукраїнської академії наук. Засноване у Львові в грудні 1873 (спершу — як Літературно-Наукове Товариство ім. Шевченка) завдяки спільним зусиллям національне свідомої інтелігенції з Наддніпрянської України та Галичини у відповідь на репресії, яким піддавалось українське друковане слово в Російській імперії. Фінансовою основою для створення послужили двадцять тисяч австрійських крон, пожертвуваних Є. Милорадович. Фундаторами товариства також виступили О. Кониський, Д. Пильчиків, М. Жученко, С. Качала. Метою товариства було «вспомагати розвою руської (малоруської) словесності». Першими головами товариства були К. Сушкевич (1874–85), С. Громницький (1885–86), Д. Гладилович (1886–92). У перше десятиліття діяльність товариства мала скромний характер: його коштом вийшли два річники журналу «Правда» та «Дослідження у галузі руської мови» (1880, нім. мовою) О. Огоновського. З 1885 товариство перебрало видання журналу «Зоря» (виходив до 1898), який став всеукраїнським літературним органом і поширювався (після заборони 1894 — нелегально) у Наддніпрянській Україні. Наприкінці 1880-х рр. у середовищі Київської громади (серед т. зв, австрофілів на чолі з В. Антоновичем та О. Кониським) визріла ідея перетворення товариства у виключно наукову установу. У Галичині цю ідею підтримала група народовців («новоерівців») на чолі з О. Барвінським, яка задля досягнення культурно-просвітних цілей ішла на компроміс з польськими та австрійськими урядовими колами. Відповідно до цього плану, у 1892 товариство перейменовано у НТШ. Головним завданням реорганізованого товариства було «плекати та розвивати науку і штуку в українсько-руській мові, зберігати та збирати всякі пам'ятки старинності і предмети наукові України-Руси». Утворено три секції — історично-філософську, філологічну, математично-природознавчо-лікарську. Секції формували комісії. Розпочалась організація бібліотеки і музею НТШ. З 1892 почав виходити головний друкований орган товариства — «Записки НТШ» (ред. I тому Ю. Целевич, II–IV т. О. Барвінський). Першими головами товариства були Ю. Целевич (1892–93) і О. Барвінський (1893–97). Період найбільшого розвитку НТШ розпочався в 18943 переїздом до Львова М. Грушевського. У 1894 він очолив історично-філософську секцію, а з 1897 був обраний головою НТШ. З 1895 став редактором «Записок НТШ» і перебрав на себе всю видавничу діяльність товариства. За час його головування НТШ видало бл. 800 томів наукових праць, зокрема, 112 томів «Записок». М. Грушевський заініціював низку інших періодичних видань: «Хроніка НТШ» (тт. 1–74,1900–39), «Збірник історично-філософської секції НТШ»( тт. 1–17,1898–34; у цій серії вийшло вісім томів (1898–1913) його «Історії України-Руси»), «Збірник філологічної секції» (тт. 1–23, 1898–1937), «Збірник математично-природничо-лікарської секції» (тт. 1–32,1897–1939), «Жерела до історії України-Руси» (тт. 1–22, 1895–1924), «Українсько-руський архів» (тт. 1–15, 1906–21), «Етнографічний збірник» (тт. 1–40, 1895–1929), «Студії з поля суспільних наук і статистики» (тт. 1–5, 1909–38) та ін. Крім М. Грушевського, вийнятково велику роль у формуванні академічного обличчя НТШ відіграли І. Франко та В. Гнатюк, які очолювали різні структурні одиниці товариства, редагували серійні та окремі видання, зокрема, випускали у 1898–1905 «Літературно-Науковий Вісник» та керували Українською Видавничою Спілкою. За їх ініціативою у 1898 була проведена реформа статуту НТШ, згідно з яким звання «дійсного члена» товариства присвоювалося лише на підставі наукової кваліфікації. Відповідно до цього у 1899 був вибраний перший академічний корпус учених — членів НТШ у складі 32 чоловік, як із західноукраїнських, так і східноукраїнських земель. Окрім українських учених у склад товариства 1903–14 було прийнято 19 членів-чужоземців, науковців зі світовим ім'ям — А. Єнсена, Я. Бодуена де Куртене, О. Брюкнера, В. Бехтерева, О. Пипіна, О. Шахматова та ін. Питання про дальше удосконалення організаційної структури стали у центрі дискусій, які точилися в НТШ у 1899–1913 і допровадили до затяжної кризи. За цими дискусіями крилися ідейно-політичні та особисті розходження серед дійсних членів товариства. У результаті загострення конфлікту в 1913 М. Грушевський полишив посаду голови НТШ. Після його відходу обов'язки заступника голови НТШ виконували С. Томашівський (1913–18) та В. Щурат (1919–21). У міжвоєнну добу головами НТШ були В. Щурат (1921–23), К. Студинський (1923–32), В. Левицький (1932–35), І. Раковський (1935–39). Масштаби діяльності товариства значно зменшилися великою мірою внаслідок розгрому, вчиненого російськими військами під час окупації Львова (1914–15) та через репресії польського окупаційного режиму. Польська влада позбавила товариство права видання українських шкільних підручників, що було одним із основних джерел його прибутків та організації університетських курсів для українських студентів. Кількість видань за міжвоєнний період зменшилося до бл. 350 назв. Незважаючи на це, товариство продовжувало розбудовувати свою академічну структуру. Відповіддю на заборону польської влади вести роботу зі студентською молоддю стало створення та діяльність під проводом НТШ Львівського (таємного) Українського Університету. Збільшено кількість комісій, утворено окремі науково-дослідницькі інститути, започатковано нові серійні видання — «Стара Україна» (1924–25), «Сьогочасне й минуле» (1939), «Лікарський вісник» (тт. 4–17, 1920–39; видання НТШ з 1926), «Збірник фізіографічної комісії» (тт. 1–7, 1915–38). Продовжувалось видання «Записок НТШ», які поділялись на дві серії — «Праці історико-філософської секції» (ред. І. Крип'якевич, 1924–37) та «Праці філологічної секції» (ред. К. Студинський, 1925–29),Я. Гординський ( 1935), В. Сімович (1937). НТШ було ініціатором двох капітальних видань — «Української Загальної Енциклопедії» (тт. 1–3, 1935, під ред. І. Раковського) та «Атласу України і суміжних земель» (1937), підготованих географічною комісією НТШ на чолі з В. Кубійовичем. Закордонними членами НТШ були обрані М. Планк, Д. Гільберт, Ф. Кляйн (всі — 1924), А. Ейнштайн (1929) та ін. Всього з 1899 по 1939 НТШ нараховувало 333 дійсних члени (з них близько третини становили закордонні члени), об'єднаних у три секції та 20 комісій. Крім цього, при НТШ діяли Бактеріологічно-хімічний інститут та Інститут нормальної і патологічної психолої, три музеї: культурно-історичний, природоописний і музей історично-воєнних пам'яток. Бібліотека НТШ на 1.1.1939 нараховувала 73 тис. назв книжок у 200 тис, томах і являла собою найкращу збірку україніки-друків українською мовою та друків, присвячених українознавству в інших мовах.

Творчий доробок НТШ з 1873 по 1939 становив 1172 томи різних видань, у т. ч. 943 томи серійних наукових публікацій. Найважливіші досягнення були здобуті у галузі суспільних дисциплін: історії (праці М. Грушевського та його учнів І. Джиджори, І. Крип'якевича, І. Кревецького, М. Кордуби, С. Томашівського та ін.), філології та літературознавства (роботи М. Возняка, М. Деркач-Футрак, О. Огоновського, К. Студинського, І. Франка), етнографії, фольклористики та мистецтвознавства (публікації В. Гнатюка, М. Зубрицького, Ф. Колесси, В. Шухевича), антропології (Ф. Вовк, І. Раковський), бібліографії (І. Левицький, В. Дорошенко) та ін.

НТШ належать безсумнівні заслуги у розробці української наукової термінології. Історична роль товариства полягає у виведенні української науки за межі українознавства. До найважливіших досягнень членів НТШ у галузі точних і природничих наук слід віднести відкриття І. Пулюєм катодного проміння (названо пізніше рентгенівським), синтез І. Горбачевським сечової кислоти, праці М. Зубрицького в галузі теорії математики, внесок С. Рудницького та В. Кубійовича у дослідження географії України та ін.

Активізація діяльності НТШ у міжвоєнну добу стала значною мірою можлива завдяки встановленню контактів з Всеукраїнською Академією Наук (ВУАН), у першу чергу — завдяки спільним зусиллям К. Студинського та М. Грушевського, який з 1924 керував кафедрою історії України історично-філологічного відділу ВУАН. Членими ВУАН були обрані С. Смаль-Стоцький, В. Гнатюк, К. Студинський, І. Горбачевський, С. Дністрянський, М. Возняк, Ф. Колесса, В. Щурат. У свою чергу, членами НТШ стали академіки В. Вернадський, Д. Багалій, А. Кримський, Д. Яворницький та ін. У 1927 К. Студинський та І. Свєнціцький взяли участь у харківській конференції, яка затвердила новий український правопис. Цей правопис був впроваджений у всі видання НТШ.

Кінець цій співпраці поклали репресії проти української інтелігенції у радянській Україні кінця 1920–30-х рр. їхніми жертвами стали, зокрема, ті члени НТШ, які виїхали в УРСР у пошуках роботи або за ідейними переконаннями (А. та І. Крушельницькі, С. Рудницький). Члени НТШ були позбавлені звання академіків. У самій Галичині це привело до відставки з посту голови НТШ К. Студинського, якого звинувачено у співпраці з радянськими репресивними органами. В умовах, коли Українська Академія Наук у Києві втратила можливості розвивати незалежну українську науку, НТШ перебрало на себе цю функцію. Після окупації Західної України радянськими військами НТШ було «добровільно» самоліквідовано 14.1.1 940, а його установи і майно передано АН УРСР. Частина членів НТШ врятувалася втечею у німецьку зону окупації (І. Раковський), інші знайшли працю в інститутах львівської філії АН України, деякі з них (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко) були знищені органами НКВС.

Підчас німецької окупації відновлення діяльності НТШ не було дозволено. Засідання комісій та секцій відбувалися таємно. Обов'язки голови НТШ виконував І. Боднар. У нелегальній діяльності НТШ брали участь учені з Наддніпрянської України, які опинилися поза радянською територією — О. Оглоблин, Л. Окіншевич, Н. Полонська-Василенко.

Після закінчення війни члени товариства, які знаходилися у західній зоні окупації Німеччини, відновили у березні 1947 лояльність НТШ. Сьогодні на Заход існує чотири осередки товариства — у Франції, США, Канаді, Австралії. Вони продовжили видання «Записок НТШ» (з 1947 по 1988 вийшло 52 томи). У 1949–93 НТШ видало багатотомну «Енциклопедію Українознавства» (текстова частина: тт. 1–3 українською мовою, 1949–52), тт. 1–2 (англійською мовою, 1963–70; перший том перевиданий у 1982), словникова частина: тт. 1–10 (українською мовою, 1955–84), тт. 1–5 (англійською мовою, перероблена і доповнена 1985–93).

У жовтні 1989 на зборах ініціативної групи львівських учених відновлено НТШ у Львові. Головою відновленого товариства обрано О. Романіва, вченим секретарем та редактором «Записок НТШ» — О. Купчинського. 31990 до поч. 1995 зусиллями НТШ у Львові вийшли шість томів «Записок НТШ» (тт. 221–226), розпочато перевидання десятитомної «Енциклопедії Українознавства», проведено декілька наукових конференцій тощо.

Я. Грицак (Львів).