ДРАГОМАНІВКА — фонет. правопис, який виробила в 70-х pp. 19 ст. у Києві група укр. філологів та ін. культур, діячів (до неї входив і М. Драгоманов) під кер. П. Житецького для укладання словника укр. мови. За цим правописом, що продовжував уже набуті традиції фонетизації укр. орфографії, кожен звук позначався окр. літерою, а тому з азбуки були вилучені всі літери, які означали два звуки (є, ї, щ, ю, я, а також й), уведено лат. літеру j і запропоновано передавати всі йотовані сполученнями je, ji, jу, ja (на поч. слова і в серед, після голосних та твердих приголосних) або ьа, ье, ьу (після приголосних для позначення їх м'якості: синьа, синье, синьу, порьа док). Африкату щ послідовно передавали через буквосполучення шч: дошч, шчока; закінчення дієслів -ться здебільшого передавалося через -тцьа (борітцьа , сподіваjетцьа ) тощо. Оскільки на цьому правописі позначився вплив нового фонет. правопису серб. мови, П. Житецький назвав його «герцеговинкою». Але в умовах переслідування укр. друку рос. урядом (Емський акт 1876) цей правопис в Україні не застосовувався і навіть не був опублікований. Проте М. Драгоманов, виїхавши після 1876 за кордон, уперше застосував «герцеговинку» в укр. зб. «Громада», який він видав 1878 у Женеві. Відтоді цей правопис дістав назву «драгоманівка». З Женеви Д. проникла і в Галичину, де її підтримали політ. однодумці М. Драгоманова. Однак консервативні сили Галичини («москвофіли», зокрема староруси, та ін.) разом з австр. адміністрацією не допустили розповсюдження Д. з політ, мотивів, через що цей правопис не дістав визнання в укр. мові і швидко був забутий. Ним було надр. 1880 у Женеві 1-е видання роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, а згодом — і листування І. Франка з М. Драгомановим.

Г.П.Півторак