Хроніка НДІМ 1933 – 1934 рр.^[1]

“Мовознавство”. — 1934, № 2, — С.139

Відділ української літературної мови

Націоналістичне шкідництво і перекручення в галузі українського мовознавства виявилося в усіх ділянках мови — в термінології, синтаксі, правописі тощо. Інститут мовознавства у другій половині минулого року широким фронтом став до знешкодження націоналістичної продукції в галузі термінології і викриття націоналістичних тверджень і концепцій в інших ділянках українського мовознавства.

При перегляді словникової продукції виявилось велике націоналістичне шкідництво в питаннях словотвору української мови. Відділ літературної мови, в контакті з Словниковим відділом віддав багато уваги на дослідження питань словотвору, питань суфіксології української мови, пов'язуючи цю роботу з безпосереднім переглядом і знешкодженням попередньої словникової продукції.153

Протягом другої половини 1933 р. відділ розглянув понад 15 питань українського словотвору, з приводу яких були прочитані доповіді робітниками інституту. З цих доповідей найголовніші такі:

1) Прикметники з суфіксами -овий, -ний (Сабалдир Гр.).

Доповідь з'ясовує, що в термінологічних словниках, а таксамо і в пресі, часто маємо безпідставне, всупереч живій мові трудящих, поширення прикметників з суфіксом -овий, замість суфікса -ний (предметовий, позакласовий, машиновий, високовольтовий, мільйоновий і т. д. — замість: предметний, позакласний, машинний, мільйонний...). Крім того, в деяких термінологічних словниках навіть подається в словах з суфіксом -овий тенденційно наголос на о (-овий); напр., у Техн. ел. маємо: атраментовий, карболовий, касторовий, каоліновий, кашміровий, лямповий і т. д.

Таким штучним протаскуванням прикметників на -овий (при наявності прикметників на -ний) і наголосом на о, -овий, націоналістичні елементи намагалися в словниковій роботі провести шкідливу тенденцію — відривати українську літературну мову від мови працюючих, орієнтувати її в напрямку до полонізації.

2) Іменники жін. роду на -ка, -ча із значенням процесу.

Проти вживання іменників жін. роду на -ка, -ча із значенням процесу була як теорія, що називала їх „невластивими українській мові” („Уваги” О. Курило), так і практика (найрізніші нові словники — термінологічні і живомовні, шкільні підручники тощо). Тимчасом факти української мови — сучасної, пожовтневої, а таксамо і мови дожовтневої — показують, що українська мова має слова на -ка і -ча із значенням дії, процесу. Це потверджує сучасна мова (розробка, поставка, очистка і т. д.) і матеріал давніший, — напр., у словнику Б. Грінченка вид. 1906 p., де маємо посилка (= посылание); перебірка (= переборка, сортировка); підсипка (= подсыпание); передача, віддача і т. п. Отже боротьба проти слів на -ка, -ча жін. роду з значенням процесу становить собою фальшування української мови і націоналістичне відкидання тих явищ її, що фактично є в ній і були.

3) Іменники чол. роду з суфіксами -щик, -чик (Горецький П.).

Так само, як безпідставно заперечувались в українській мові іменники жін. роду на -ка, -ча із значенням процесу — заперечувались у ній як ніби „невластиві”, як ніби „русизми” і 154 іменники чол. роду з суфіксами -щик, -чик. Здійснюючи націоналістичні приписи „теоретиків”, обминали ці слова упорядники словників, шкільні підручники тощо. Звертаючись, проте, до мовних матеріалів, ми знаходимо в українській мові слова з суфіксами -щик, -чик: маємо їх у словнику Б. Грінченка (лямщик, засольщик, змінчик, доказчик і ін.); в рос.-укр. словнику Уманця (отдатчик, підводчик, майданщик, рознощик, мурівщик тощо), в таксамо і в сучасній мові — в мові літературній (підводчик, збірщик, покажчик) і в живій мові трудящих (постановщик, барабанщик, зціпщик, пильщик тощо). Отже заперечення і заборона слів з суфіксами -щик, -чик (коли такі слова існують у мові) було продиктоване націоналістичним відмежуванням української мови від російської і становить перекручення існуючих фактів української мови.

4) Іншомовні слова на -иза, -іза, -еза (Кириченко І.).

Такі слова (грецького і латинського походження) в галицькому словнику Кузелі подані і в чол. і в жін. роді. У живій українській сучасній мові такі слова вживані в чол. роді (гіпноз, анабіоз, наркоз, аналіз, синтез...). Але в термінологічних словниках (а за ними і в наукових працях) маємо ці слова у формі жін. роду: гіпноза, анабіоза і т. д. Намагання прищепити таким словам жін. рід суперечить живій мові і отже націоналістичне, шкідливе.

5) Слова з префіксами обез- і зне- (Горецький П.).

Націоналістичне перекручення фактів української мови, намагання знищити в ній схожі з російською мовою явища виявилось і в цьому пункті — в питанні про префікси обез- і зне-. Як відомо, в українській мові є чимало слів (особливо дієслів) з складними префіксами зне- (знешкодити, знесилити, знеславити і т. ін.), з префіксом обез- (іноді збез-) (обезголовити, обезчестити, обезлюдіти, обеззубіти тощо — приклади з словника Грінченка). Префікс зне- дуже близький до обез-, але не завжди він рівнозначний з ним, так само, як і не завжди він є відповідний до російського префікса обез- (обеззброїти — але не „знезброїти”, обезголовити — але не „знеголовити” і т. ін.).

Але деякі словники, опрацьовані за націоналістичними настановами, або обминають префікс обез-, або роблять префікс зне- майже монопольним для подавання відповідників до російських дієслів з префіксом обез- (обес-). Напр., в III т. Рос.-укр. словника (1927 р.) на рос. „обезглавить” не дано обезголовити (є в сл. Грінченка і загальновживане), а дано стинати голову; на „обесчестить” дано збезчестити та інші (але не дано обезчестити, що є в сл. Грінченка).155

А словник Загально-технічний (1928 р.) з націоналістичною метою відповідно до російських слів з префіксом обез- дав українські слова виключно з префіксом зне-: обезвоживать — зневоднювати; обессеривать — знесірчувати і т. ін. У Медичному словнику (1931nbsp; р.) відповідно до російського слова „обезволить” дано українське зневолити, що означає „зробити невільним”, а не „зробити безвільним”! (до речі — такі слова, як „зневоднювати”, „знесірчувати та ін., які ми маємо у великому числі в сл. Загально-технічному, вигадані, а не взяті з живої мови).

Отже обминання в українській мові слів з префіксом обез- [відповідно до рос. обез- (обес-)], коли такі слова існують у мові, є націоналістичне шкідництво. Звичайно, що це не виключає існування в українській мові слів з префіксом зне- (знеосібка, знешкодити тощо) або з іншими суфіксами, які семантично відповідають російським словам з префіксом обез- (напр., забезпечити — обеспечить).

6) Іменники дієслівного походження на -ування, -овання (О.  Ізюмов).

Питання про -ування, -овання забрало три засідання і викликало гарячі суперечки двох течій: перша — за форми на -ування у значенні процесу і -овання у значенні субстанціональному (наслідок, річ, час, місце) і друга — проти форм на -овання.

Друга група доводила, що форми на -овання стали культивуватися тільки з 1928  р. і за джерело собі мали український правопис 1928  р. („малювання = дія і мальовання = малюнки — тільки з таким значенням”, с.  25). Фактично ж цього розрізнення жива мова не знала і не знає, і форма з -овання залежить лише від наголосу, а не зв'язана з різним значенням, через що в сучасній мові маємо на кожнім кроці змішування форм з -ування і -овання: підчас опрацьовання; закінчив опрацьовання: витрати на доустатковання залізниці; перші асигнування включаються в бюджет, покидають Лондон з розчарованням і т.   ін. (приклади з „Комуніста” 1933 р.). Інші матеріали, як словник Грінченка, теж не дають підстав розрізняти -ування = процес і -овання = наслідок: напр., малювання в словнику Грінченка означає і дію і малюнки, а риштування означає: 1) „леса”' і 2) „постройка лесов”.

В наслідок обговорення питання ухвалена резолюція: Вважати основними формами літературної мови дієслівні іменники (від дієслів на -увати) на означення дії і наслідку на -ування. З іменників на -овання із значенням наслідку залишаються 156 тільки ті, які в теперішній практиці набули широкого вжитку (напр., риштовання, угруповання, спростовання).

7) Відповідники до російських прикметників з складниками -подобный, -образный, -видный (Ярошенко В. — Сабалдир Г.).

Дуже важливе і складне питання про українські відповідники (особливо в термінології) до російських слів із складниками -подобный, -образный і -видный. В термінологічних словниках майже завжди відповідно до російських слів із цими складниками подаються українські прикметники з суфіксами -уватий (-юватий), або -астий (-ястий), -истий. Тільки в деяких випадках, де суфікс -уватий (чи інший) ніяк не може бути, дається відповідно до російських слів з -подобный (-образный, - видный) український прикметник з -подібний: напр., у словнику Загально-технічному: М-образный - М-подібний; Z-образный - Z- подібний тощо.

Але суфіксами -уватий, -астий можуть творитися прикметники з подвійним значенням — значенням рясноти і подібності (дугуватий — подібний до дуги; кущуватий — кустистый); отже прикметники з цими суфіксами навіть у зв'язному тексті можуть дати різне розуміння і тому вони незручні, особливо в термінології.

Слова з складником -подібний, обминалися в словниках, очевидно, не без певної націоналістичної тенденції відмежуватися від схожості з російською мовою і культивувати „своє одмітне”.

Відділ ухвалив не обминати в українській мові слів із складником -подібний, дослідивши глибше питання про слова з -подібний і -видний в новій українській літературній мові, ліквідувати надмірне поширення суфікса -уватий, залишивши його як основний відповідник до російського суфікса -оватый.

8) Прикметники з суфіксами -аль, -оз (Ліперовська Н.).

Доповідь з'ясовує, що в мовній практиці (особливо словниковій) у багатьох випадках можна помітити шкідливе обминання іншомовних прикметників з суфіксами -аль (ний), -оз (ний) і заміну прикметників з цими суфіксами штучно утвореними „українськими” прикметниками без цих суфіксів („пірамідний” або „пірамідовий” зам. пірамідальний, „артерійний” зам. артеріальний, „тифовий” зам. тифозний тощо).

Така лінія — обминання прикметників з суфіксами -альний, -озний і заміна їх навмисно утвореними прикметниками без цих суфіксів — спрямована на шкідливий націоналістичний відрив літературної української мови і української термінології 157 від живої української мови трудящих, а таксамо від мов інших народів Союзу, і мови російської зокрема.

9) Прикметники від іменників жін. роду на -ка (Горецький П.).

Шодо іменників жін. роду на -ка з попереднім приголосним (як „барка”, „байка” і т. д.), то висловлювався погляд (у М. Гладкого), що прикметники від таких слів ні в якому разі не можуть творитися суфіксом -ний, тобто не можуть мати закінчення -очний, а творяться лише суфіксом -овий. Цей погляд здійснювався і в практичній праці, зокрема в словниках, які обминали прикметники на -очний, як слова з „неукраїнським наростком”.

Тимчасом факти мови говорять: від іменників жін. роду на -ка з попереднім приголосним найчастіше маємо прикметники на -овий (спілка — спілковий, довідка — довідковий, річка — річковий...), рідко на -аний (копійка — копійчаний), але іноді маємо й прикметники на -ний. Доводи на це дає і сучасна мова, і матеріал давнішої мови, як напр.: баночний цех („Комуніст”), стрілочний пост та ін.; у словнику Грінченка маємо: зірочний (від „зірка”), карнавочний, копіяшний, люлешний (за нашим правописом треба: копієчний, люлечний); у словнику Уманця: барочний (від „барка”, ятошний (= яточний — від „ятка”), чарочний та ін.

Отже погляд, що суфікс -очний (у прикметниках від іменників жін. роду на -ка) є „неукраїнський”, і практика штучного, всупереч фактам живої української мови, обминання прикметників із суфіксом -очний становлять по суті націоналістичне перекручення української мови.

Маючи в українській мові переважно творення прикметників від іменників на -ка суфіксом -овий і рідше -ний, треба зазначити, що іноді маємо від того самого слова прикметники з обома суфіксами: напр., чарка — чарочний і чарковий; голка — голочний і голковий; посадка — посадочний і посадковий та ін.

10) Іншомовні дієслова з префіксом з- і без нього (Горецький П.).

В термінологічних словниках (а за ними часто і в наукових виданнях) відповідно до російських дієслів іншомовного походження даються в українській частині дієслова двох видів — доконаного і недоконаного (з префіксом з-); напр.: „мобилизовать” — мобілізувати, змобілізувати, „организовать” — організувати, зорганізувати. Цим додаванням форм з префіксом з- до дієслів непрсфіксованих на визначення доконаного виду дається думка, ніби в українській мові безпрефіксові форми мають лише значення недоконаного виду і що значення доконаного виду в українській мові може передати тільки форма з префіксом 158 з-. Такою здебільшого стала словникова практика і навіть спрямована на це теорія (див. „Бюлетень УРЕ”, №1, с 35).

Доповідь доводить хибність цього погляду і практики: в українській мові в дієсловах іншомовного походження може з'явитися для визначення доконаного виду префікс з- (мобілізувати — змобілізувати; редагувати і зредагувати), як це є часом і в російській мові (конструировать — сконструировать), але це не означає, що дієслова іншомовні без префікса з- мають лише значеная недоконаного виду: вони зберігають двовидове значення. Тому безоглядне подавання (в словниках) відповідно до російських іншомовних безпрефіксових дієслів двох українських — безпрефiксового і з префіксом з- (для доконаного виду) безпідставне, механістичне і по суті тенденційно викривляє факти мови.

11) Іменники на -івник і прикметники на -івний (Якимів).

Доповідь на тему про іменники з суфіксом -івник показує, що в термінологічній роботі (а таксамо і в теорії — напр, „Бюлетень УРЕ”, № 1, с. 36) пропагуються іменники з цим суфіксом — часто навіть супроти популярніших іменників на -альник та інших, як маємо це в указаному „Бюлетені УРЕ” (напр.: шліфівник, штампівник, зам. — шліфувальник, штампувальник, лямпівник, зам. — ламповик тощо).

Аналогічне явище маємо з прикметниками на -івний. І тут словникова практика дуже часто дає штучно утворені прикметники на -івний, замість прикметників на -увальний (напр., „шліфівний” зам. шліфувальний; „паківний” зам. пакувальний, „шеретівний” зам. шеретувальний); крім того, прикметники на -івний у багатьох словниках стали штучно вживатися для обминання дієприкметникових форм на -учий, -ачий (відповідно до російських прикметників активних тепер. часу). Треба боротися з обома явищами — штучним культивуванням прикметників з суфіксом -івник супроти існуючих прикметників з іншими суфіксами (-альник, -ик тощо), а таксамо з штучним утворенням прикметників з суфіксом -івний (замість -увальний та ін.). Зокрема прикметники на -івний ні в якому разі не можуть бути відповідниками до російських дієприкметників активних тепер. часу на -щий.

Крім доповідей на вказані вище питання, були ще розглянуті: 1) прикметники з суфіксами -астый, -истий (скелястий — скелистий); 2) слова з складниками багато-, много-; 3) складені слова з верхньо-, нижньо- і горішньо-, долішньо-, з товсто-, грубо- тощо. 159

Крім розгляду словотворчих питань (розв'язання їх у великій мірі сприяло правильному розв'язанню питань термінології і знешкодження словників), відділ розглядав новий правопис 1934 р. (до його надрукування) і дала (так у тексті — ВК) на нього 86 зауважень (цей розгляд забрав чотири засідання).

Таксамо відділ розглядав і дав свої зауваження до ухваленої НКО географічної, математичної і фізичної термінології для стабільних підручників (два засідання).

Відділ протягом 1934 р. мав 34 засідання.

За перший квартал 1934 р. у відділі української літературної мови прочитані доповіді:

1) Націоналістичне шкідництво в синтаксі української літературної мови (тт. Горецький П. і Кириченко І.).

2) Націоналістичне шкідництво в українському правописі (тт. Губаржевський І. і Лоюк).

3) Про укладання Академічного Словника української мови (т. Синявський О.).

4) Рецензія на „Курс української мови для Педвишів” (рукопис) О. Синявського (бригада з тт. Бабака В., Василевського Ст., Горецького П., Грищенка І., Сабалдиря Гр.).

5) Мова українських перекладів творів Леніна (т. Рудницький Є.).

Відділ мови і мислення

Відділ мови і мислення утворено з початку 1934 р. як нову наукову одиницю в складі Інституту мовознавства. Праця відділу спрямовується на піднесення рівня науково-теоретичної роботи Інституту мовознавства, на нещадне викорінення буржуазно-націоналістичних концепцій в теорії і в практиці мовознавства, зокрема наслідків націоналістичного шкідництва на українському мовному фронті. В основу науково-дослідної роботи в галузі мовознавства відділ ставить методологію марксизму ленінізму (так у тексті — ВК), детальне вивчення висловлень Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна про мову й мислення. Спрямовуючи мовознавчі дослідження також на якнайбільше використання і застосування на конкретному мовному матеріалі досягнень нового вчення про мову акад. М.Я. Марра, відділ ставить своїм завданням вивчення проблем мови й мислення в нерозривному зв'язку з історією суспільних форм та форм матеріального виробництва. На своїх наукових засіданнях відділ заслухав такі доповіді:

1) Ленін і Сталін про мову й мислення (Грищенко І.Я.). 160

2) Палеонтологічний аналіз язика (аналітична транскрипція) (Сугак М.М.).

3) Фонематична структура язика і семантика (Сугак М.М.).

Протягом 1934 р., крім тем, що їх виконують наукові робітники Інституту мовознавства, заплановано ряд тем, які опрацьовуються для відділу мови й мислення науковими робітниками Інституту язика і мислення Академії Наук СРСР, а саме:

1) Проблема класифікації мов в світлі нового вчення про мову (акад. І. Мєщанінов)

2) Мова й мислення родового суспільсгва (акад. І. Мєщанінов).

3) Боротьба за історизм в ділянці українського і російського мовознавства (наук. роб. О.М. Безкровний).

4) Питання абревіатур і процес їх створення (т. Зборовський).

Словниковий відділ

Словниковий відділ Інституту мовознавства впродовж другої половини 1933 р., виконуючи ухвали мовної комісії НКО, працював над переглядом цілого ряду термінологічних словників. За цей час переглянено такі словники: практичний виробничий, загально-технічний, практичний медичний, біологічний, ботанічний, фізичний, три математичних, сільськогосподарський, ділової мови, електротехнічний, силові станції, керамічний. Надзвичайна складність цієї роботи у зв'язку з величезним засміченням словників націоналістичною термінологією, потреба погодити термінологію в усіх словниках, щоб ліквідувати розбіжності, забезпечити єдину методологію, не дозволила Інститутові зразу здати до друку всю виготовлену продукцію. Тому тепер у друкові лише виправлення до словників: медичного, трьох математичних, ботанічного, біологічного, фізичного, практичного виробничого, загально-технічного. Усі інші мають бути здані до друку найближчим часом.

Переглядаючи словники, Інститут налагодив в основному контакт з Харківським інститутом мовознавства і деякими видавництвами („Радшкола”, Медвидав).

З 1934 р. словниковий відділ став до опрацювання ряду термінологічних і загальномовних словників. Протягом 1934 р. Інститут мав здати до друку такі словники^[2]: 161

Виробничий план відділу чималий. I він безумовно буде виконаний. Для того є всі умови. Колектив наукових робітників, переглядаючи словники, борючись з націоналізмом в термінології, значно ідеологічно виріс. А це є основна передумова успішного виконання нашого плану, основна передумова для того, щоб дати дійсно радянські українські словники нашому культурному фронтові, щоб остаточно добити націоналізм в українському мовознавстві і зокрема в термінології.

Лексичне бюро

Доручаючи кореспондентам записувати на місцях ті чи ті назви, слова, шкідники мовознавчого фронту намагалися спрямувати увагу кореспондента переважно на вишукування и подавання архаїчних елементів лексики, таких слів, що їх у мові робітника, колгоспника не було.

Якщо націоналістичне, шкідницьке керівництво й не підказувало іноді просто своєму кореспондентові запис старого, вже відмерлого слова, то часто просто пропонувало записати від осіб, які не знали, не бачили й не чули про певну річ, виробничий процес, назву цієї речі, процесу.

Це призводило до того, що до речей практики соціалістичного будівництва прикладали замість тих назв, що фактично існували в мові робітника, колгоспника, якісь вигадані чи знову таки старі, що існували на позначення не знарядь, процесів реконструйованого соціалістичного виробництва, а знарядь, робіт попередньої примітивної практики. Спеціально добирали шкідники й людей, від яких записували слова (куркулів, куркуленків, попів, ворожі пролетаріатові елементи з „решток”).

Відповідно до цих настанов „наукової” (?) роботи комплектували й склад кореспондентів лексичного бюра Iнституту української наукової мови. 162

Попереднє керівництво Iнституту мовознавства, як відомо, продовжувало реалізацію ганебної націоналістичної традиції IУНМ. Це було основною причиною того, що справа лексичного досліду в НДIМ за попереднього керівництва була в прориві.

На 19.Х 1933 76 кореспондентів лексичного бюра НДIМ зовсім не мали анкет, 15 кореспондентів не мали засвідчених анкет.

Борючись з місцевим націоналізмом — головною небезпекою тепер на Україні — та з великодержавництвом у науковій роботі над словом, Iнститут мовознавства ВУАН нині спирається на досвід справжньої, а не фальсифікованої мови (різних жанрів) українського пролетаря, колгоспника, трудової інтелігенції.

Лексичне бюро НДIМ, кардинально змінюючи на основі вказівок науки Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна засади лексичного досліду, вважало за свій перший обов'язок налагодити роботу з кореспондентом, пильно перевіряючи соціально-політичне обличчя кореспондента, очистити мережу дописувачів від усяких націоналістів, класововорожих елементів (Кузьомських та ін.).

Документальну перевірку кореспондентів та вивчання кореспондента в процесі роботи лексичне бюро запровадило в щоденну практику, вживаючи заходів на активізацію праці цінних кореспондентів, залучення нових кореспондентських кадрів з лав трудящих.

Загальна кількість кореспондентів лексичного бюра НДIМ на 28.IV 1934 р. — 201, з них комсомольців, партійців — 68, юних піонерів — 9.

Усі кореспонденти, що з ними лексичне бюро провадить листування, мають засвідчені анкети.

Актив дописувачів лексичного бюра (з загальної кількості — 201) — 94. Діставши ганебну спадщину — невпорядковану й необроблену науково картотеку, лексичне бюро, виділивши матеріали, здобуті вже в наслідок праці лексичного бюра після реорганізації, виконавши відповідну роботу, має заабетковану картотеку, придатну для використовування в науковій праці.

Прагнучи забезпечити єдність теорії й практики в світлі постанов XVII партз'їзду, лексичне бюро, як складова частина словникового відділу НДIМ, провадить працю відповідно до вимог плану відділу на 1934 р.

Iнститут мовознавства виготовив до друку I том половецькомовних документів Київського центрального архіву давніх 163

актів, що за них бралося Московське археологічне т-во ще у 1894 р. (див. прот. „Восточной комиссии” № 44, „Древности восточные”, т. 11, в. 1, M. 1896, с. 124) і про які згадував французький турколог Ж. Дені на засіданні паризького „Societe Asiatique” в червні 1921 p. (див. „Journal Asiatique”, 1921, juillet–sept., p. 1-5).

До цього тому входять судові акти Кам'янець-Подільської колонії тюркомовних вірмен, що датовані серединою XVI ст. До транскрибованих текстів додається переклад, необхідні коментарі й фонетичний та морфологічний нарис мови у порівнянні з мовою „Cod. Cumamcus'а” і сучасними живими тюркськими мовами.

• “Мовознавство”. — 1934, № 2, — С.139 — 143;

Передруки

• В. Кубайчук. Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови. — К.:КІС, 2004, 159 —168 с.
• Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. Упорядники: Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія — 2005 — 152-163 с.

1. ↑ Номери сторінок (грубий шрифт зеленого кольору) подано за Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія — 2005.
2. ↑ Із перелічених словників не вийшов друком жоден. Лише 1936 року у „Держмедвидаві” видано „Словник медичної термінології” І.М. Кириченка. Наступний термінологічний словник вийшов друком 1959 року. (Прим. В.К.)