Відмінності між версіями «Подорож патріарха Макарія»

Поточна версія на 11:59, 14 квітня 2010

БУЛОС ІБН АЗ-ЗАІМ (ПАВЛО ХАЛЕБСЬКИЙ)

ПОДОРОЖ ПАТРІАРХА МАКАРІЯ^[1]

(Уривки)

Переклав з арабської Ярема ПОЛОТНЮК (м. Львів)

ПРО ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ

Козаки — стійкі й завзяті на війні: вони ніколи не відступають і не тікають (з поля бою). Вони мають великий хист у влаштуванні табору чи таборів, якого вони навчилися за останні два роки в ляхів, перебуваючи спільно з ними. А ці (табори) є валами, насипаними з землі, які по-турецьки називають матаріс (і) їх насипають навколо (розташування) війська, щоб ніхто не напав на них зненацька.

В кожного з них є свій (окремий) табір, тобто яма в землі. Коли козаки стають (на ноги), вони стріляють з рушниць — випускають набій і тоді показуються, але коли вороги стріляють у них зі своїх рушниць, вони лежать у своїх окопах і жодна куля не влучає у них. (Таким чином) вони влучають, а в них не потрапляють.

Проте вони дуже мучаться і бідують і в походах задовольняються малим: крім черствого чорного хліба і води, вони нічого (іншого) не знають. Немає у них ні наметів, ні гарного одягу, ні чогось подібного, і в той же час вони дуже стійкі та завзяті.

ПРО ГРАМОТНІСТЬ НА УКРАЇНІ

Та ніщо нас так не здивувало, як врода маленьких хлопчаків і їхній спів від усього серця разом із дорослими. (Почавши) з цього міста та по всій землі русів, тобто козаків, ми помітили в них гарний звичай, який привів нас у подив, а саме: усі вони, крім небагатьох, уміють читати і знають порядок молитов та (церковні) співи, навіть більшість їхніх жінок і дочок. При цьому священики навчають навіть дітей-сиріт і не залишають їх тинятися (вулицями) без знань, тому що сиріт і вдів у цьому краї козаків не злічити, бо, як ми помітили самі, з часу появи гетьмана Хмеля і досі (цей край) є у жахливих війнах.

ЛІСИ, МІСТА, СЕЛА І СТАВКИ

Цього дня й пізніше наша дорога прямувала весь час лісом із дубових та інших дерев. У дні (свого панування) ляхи були сильні лісами, бо вони потребували дерев для будівництва своїх фортець, міст та осель. Коли ж козаки заволоділи (краєм), вони розділили землі між собою і тепер увесь час працюють (у лісі): рубають його, випалюють корені та засівають (землю) зерном.

Кожен базар чи місто у країні козаків заселене людьми, особливо маленькими дітьми і, можливо, у кожному місті їхня кількість перевершує приблизно сорок-п'ятдесят тисяч душ, а то й більше. Ці діти, численніші від трави, усі вміють читати, навіть коли ці діти є сиротами, тому що в цьому краї є багато сиріт та вдів, чиїх чоловіків убито у безперервних війнах. Однак у них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей ще маленькими, тому вони набагато численніші, ніж небесні зірки та морський пісок.

Біля кожного містечка чи села неодмінно є великий став, наповнений водами дощів або текучих рік, і називається він халістау — (тобто приміщення для риб). Посеред нього є гребля з дерева, а на ній в'язанки з гілок, покриті гноєм і соломою, і в греблі внизу є канали, де вода, що тече, обертає (колеса) млинів. Таким чином вони мають одночасно воду, рибу, млини і нічого (більше) не потребують. І все це неодмінно є на кожному базарі чи в маленькому селі.

А щодо пристроїв, які в них є для обертання (коліс) млинів, то вони дуже дивовижні. Ми самі бачили млин, в якому обертає (колесо) пригорща води.

Знай же, що почавши від землі волохів, молдаванів, козаків і аж до землі московитів, усі дороги тягнуться серединою міст і сіл, і мандрівник, (що) входить в одні ворота, виходить з інших. А щодо (різних) потаємних доріг поза містами, то їх (тут) не існує узагалі — це є великий порядок.

МІСТА ТА МІСТЕЧКА, ЇХНІ
УКРІПЛЕННЯ, ТАТАРСЬКІ
НАСКОКИ

Усі ці «базари» близько один від одного і так по всьому краю козаків. О, що це за благословенний край! Не пройдеш (навіть віддалі) як від Халеба до Хан Тумана^[2], щоб не проминути по дорозі десять чи п'ять містечок. Це є так на великих дорогах, а щодо тих (доріг), які є направо і наліво (від них), то там поселень без ліку! Кожне місто обов'язково має три стіни з дерева, які 120 (підтримуються) у порядку. Зовнішня є зв'язана з окремих частин, щоб (місто) не могла атакувати кіннота; дві інші, між якими є рови, стоять усередині. (В місті) неодмінно є фортеця (або цитадель.  — Я. П.) з гарматами — на випадок, коли вони (жителі міста.  — Я. П.) будуть переможені ворогами і ті заатакують їх, (прорвавши) три стіни, то (жителі) ввійдуть у фортецю й будуть боронитися у ній. Щодо великого ставу з водою, то він лежить біля (оборонної) стіни (міста), неначе великий рів, і дорога через нього проходить над ним по вузькому мосту. Коли настає небезпека, то міст знищують. Тому жителі (міста) не бояться ворогів.

Більшість цих укріплень — узагалі всі вони — були збудовані зі страху перед татарами, бо ті приходять у цей край несподівано, адже звичай такий їх: коли вони вирушають зі свого краю, то не дають ніяких відомостей своєму військові, де вони йдуть, щоб чутка (про це) не поширювалася. А долають вони п'яти-шестиденний перехід^[3] за один день, їдучи на конях верхи. Кожен із них має з собою четверо-п'ятеро коней, і коли один румак із них змучиться, верхівець сідає на другого. Так вони проходять дорогу завдовжки в один місяць, ховаючись по горах та у степах, а вночі несподівано нападають і (відразу ж) тікають, тому що в них зовсім немає сили для війни. Такі їхні дії у цьому краї.

НАСЕЛЕННЯ, СВІЙСЬКІ
ТВАРИНИ, СВИНІ ТА
ПТАСТВО

Нехай благословен буде творець! Що ж іще сказати нам про цей благословенний народ?! Сотні тисяч із них було вбито в походах, татари тисячами позабирали їх у неволю; чума^[4], якої вони (раніше) не знали, з'явилася у них за останні два роки і забрала сотні тисяч їх у сади блаженства^[5]. І, незважаючи на це, вони багаточисельні, як мурашки, численніші за зорі. Часом (вдається), що одна жінка у них заходить в тяж і народжує по три-чотири рази на рік і кожного разу повиває по троє-четверо немовлят. Однак найбільш правильним, як нам говорили, є те, що вода того краю не залишає жодної жінки безплідною, і це справа очевидна, для кожного достовірна і випробувана.

Щодо інших свійських тварин та худоби, то ти б (читачу) побачив у будинку (кожного) чоловіка, нехай благословен буде Творець, (по) десять видів тварин: по-перше, коней, по-друге, корів, по-третє, овець, по-четверте, кіз, що (стрункі), неначе газелі, по-п'яте, свиней, по-шосте, курей, по-сьоме, гусей, по-восьме, качок, по-дев'яте, індиків, яких у декого є дуже багато, голубів, по-десяте, для яких є місця на дахах їхніх будинків, і (нарешті) собак. Та ніщо так нас не здивувало, як різні види свиней — найневірогідніших кольорів та мастей. Вони були чорні, білі, руді, русяві, жовті та синюваті, потім чорні з білими цятками, синюваті з рудими цятками, деякі з них (зовсім) рябі, деякі смугасті найрізноманітніших видів. Ми не могли ніяк втримати навіть одне з них, тому, що, поза всякими сумнівами, у них сиділи чорти: вони вислизали, як ртуть, і їхні голоси (ще) далеко лунали.

Щодо льох, то вони поросяться по три рази на рік, і коли вони родять уперше в житті, то приносять цілих одинадцятеро поросят, удруге -(уже) дев'ятеро поросят, утретє — семеро, четвертий раз — п'ятеро, п'ятий раз — трьох, шостий житті — одне, я маю на увазі одне-єдине, а тоді льоха вже зовсім не вагітніє і стає безплідною, (здатною лише на забій), але вони ріжуть тільки кнурів, а льох залишають, і у них окремі пастухи (до свиней.  — Я. П.).

А щодо курей, гусей і качок, то кожен рід у них (тримається) окремо. Щодо різновидів посівів, то вони є дивовижні;-численні й найрізноманітнішого виду. Ми (ще) згадаємо їх у відповідному місці.

КАРТИНА ЗУСТРІЧІ НАШОГО
ВЛАДИКИ ПАТРІАРХА З
ГЕТЬМАНОМ ЗЕНОБІУСОМ
ХМЕЛЕМ ТА ІНШІ ВІДОМОСТІ
ПРО ЦЕ, ОПИСАНІ ДОКЛАДНО
Й ПОВНІСТЮ

Щодо гетьмана Хміля, то він стояв зі своїми полками за цим містом^[6], а тому вони послали йому звістку (про приїзд патріарха) і в середу рано-вранці прийшла звістка, що він сам їде привітати нашого владику патріарха. Ми повиходили з наших помешкань зустріти його (уже) надворі, бо тут була дорога, що вела у фортецю, і вони скоро приготували (гетьманові) у ній приміщення.

Потім він (гетьман.  — Я. П.) наблизився до міської брами з численним почтом. Ніхто б (навіть) не впізнав його, щоб відрізнити від інших, бо всі вони були в дорогих шатах і з дорогою зброєю, а щодо нього, то ній був у простому, короткому одязі з малокоштовною зброєю.

Коли побачив нашого владику патріарха ще здалеку, він зійшов з коня; інші, що були з ним, вчинили так само; підійшов до нього, вклонився йому та поцілував край його одежі (що тягнулися за ним) — раз, і вдруге,  — а потім хрест на його десниці. Наш владика патріарх поцілував його в голову.

Де ваші очі, князі Молдавії і Волощини? Де ваша велич і ваша пиха? Адже кожен із вас не є рівним по достоїнству навіть одному полковникові з тих, що йому підлеглі! Але Господь наш по справедливості й по правді обдарував та ощасливив його, не можучи зробити цього царям.

ДАРИ ПАТРІАРХА
ГЕТЬМАНОВІ
ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ

І він (гетьман Хмельницький. — Я. П.) розпитував про багато (різних) справ. Потому ми принесли йому дари на тацях, покритими, за їх звичаєм, скатертинами. А вони були такі: уламок каменя з кров'ю Господа нашого, помазаника (Христа) із святої Голгофи, посуд із свяченою міррою, шкатулка з мускусним милом, пахуче мило, халебське мило, шкатулка з цукерками, ладан, фініки, абрикоси, рис, посудина з кавовими зернятами, тобто кавою, тому що він (гетьман.  — Я. П.) є любителем кави, і китайська кориця (кассія). 121

ПОРТРЕТ
Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Цей Хміль є старим чоловіком, але він дуже щасливий благословенням Бога, а тому він є проводирем, що уважно вислуховує людей, не перебираючи ними, (і) всіма справами займається сам (особисто), він є помірний в їжі та питві, невибагливий до одягу, наслідуючи (своїм) життям найвеличнішого з царів Василя Македонянина^[7], як про це розповідає історія. Кожен, хто побачить його, буде дивуватися йому, мовлячи: «Так ось який він є, той Хміль, про якого розголос і слава поширилися по всьому світу!» Як нас повідомили, у європейських країнах вже склали вірші та хвалебні оди на честь його походів, воєн за віру та завоювань. І якщо він з вигляду непоказний, то з ним є Бог, а це вже велика річ, адже Василь, господар Молдавії, був кремезний, суворий з лиця, показний, владний, слово його виконувалося (негайно), а він славився у цілому світі (своїми) маєтностями та багатством, однак усе це не принесло йому користі, бо він і в перших своїх війнах, і вдруге, і втретє вдавався до втечі. Яке (просте) ім'я твоє, о Хмелю, і яка (велика) слава твоя та діяння твої!

ПРО АДМІНІСТРАЦІЮ
ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО

Знай же, що в нього (гетьмана Хмельницькго.  — Я. П.) є вісімнадцять полковників, тобто пашів, і кожен з них урядує багатьма містами та фортецями, де жителів без ліку. А серед них четверо-п'ятеро, під владою яких є п'ятдесят-шістдесят містечок, а в них шістдесят, п'ятдесят, сорок тисяч війська на службі, і (навіть) найменший з них має під своєю владою двадцять містечок і менше (а війська в них є двадцять тисяч і менше). Всі ці війська збираються у Хмеля на час походу, (утворюючи) більше ніж п'ятсот тисяч вишколеного війська. Вони досконало оволоділи всім мистецтвом військових хитрощів різного роду.

Виявляється, що тепер у нього (гетьмана.  — Я. П.) близько сотні тисяч хоробрих юнаків-вершників, навчених верхової їзди та джигітування, тому що оці теперішні воїни були простими піданими-райятами^[8] і не мали жодного військового досвіду. Поступово, однак, вони навчилися. Щодо юнаків, яких тут згадувано, то всі вони навчилися верхової їзди, відваги (на війні), стріляючи з рушниць та стрілами (уже) з дитинства.

Знай же, що всі оці воїни служать без утримання, але вони висівають зерна стільки, скільки (лише) їм заманеться, потому жнуть і зносять у свої домівки. І ніхто не бере з них ні десятини^[9], ні чогось подібного; вони можуть робити все, що захочуть і що їм забажається. І таке ж становище всіх підданих-райятів країни козаків: вони не знають ні земельного податку, ні (інших) податей, ні десятини. Однак Хміль дає митникам на відкуп усі збори митниць на границях своєї країни з купців та податки з питейного меду, пива і горілки за сто тисяч (золотих) динарів у рік — і цього йому вистачає на видатки (протягом) цілого року. І більш він не бере нічого.

Ці відомості про Хмеля і козаків, як ми тут подали, докладні, достовірні і справджені багатьма розпитами. Я збирав їх з труднощами та тяжкою працею, переконуючись в їхній достовірності. Скільки ночей я не спав і писав, не турбуючись (про себе)!..

ПРО ЖИВОПИСЦІВ НА
УКРАЇНІ

Як ми вже згадували, я бачив багато картин, починаючи з Греції, і до цього краю і звідсіля до Московії, але ніде я не бачив зовсім чогось подібного, ні такого самого, тому що живописці козаків перейняли достоїнства і красоти зображення облич та кольорів одягу від європейських і лядських майстрів живопису і тепер вони малюють православні ікони, тому що вони вмілі і навчені. Вони досконало володіють винахідливістю у зображенні людських облич з повною достовірністю, як ми бачили це на портреті Теофана, патріарха Єрусалимського, та інших.

ПЕЧЕРСЬКИЙ МОНАСТИР,
СПРОБА ВИГОТОВЛЯТИ
ШОВК. ЗБРОЯ МОНАХІВ.
ПОЧЕТ МИТРОПОЛИТА
СИЛЬВЕСТРА КОСОВА.
ДЗВІНИЦІ МОНАСТИРЯ.
ГОДИННИК НА ДЗВІНИЦІ

А в цьому саду є абрикосові дерева. Щодо тутових дерев, то їх тут дуже багато. Нам розповідали, що попередній митрополит козаків^[10] розводив на них шовкопрядів і одержував чудовий шовк. Щодо величезних горіхових дерев, то їх тут (також) дуже багато, а виноградної лози ще більше. Вино з неї темно-червоне, його розвозять із цього монастиря по всіх церквах землі козаків.

Знай же, що в кожному великому монастирі (з цих монастирів) та в митрополита козаків, у всіх його єпископів є служилі люди із високих достойників і кожен із них дорівнюється полковникові. Називають їх «слугами віри». Коли митрополит, єпископ чи архієпископ цього монастиря сідає у карету, вони їдуть верхи попереду і позаду нього на дорогих, гарних конях, у коштовному одязі та при повному дорогому озброєнні. Такий їхній звичай.

Знай же, що у всіх келіях — у митрополита, єпископа, архимандрита чи (простого) монаха — є величезна кількість коштовної зброї, що її й не злічити,  — я мав на увазі малі алжірські та черкеські рушниці, шаблюки, пістолі, луки, стріли та інше.

Щодо дзвіниць, які є за воротами великої церкви^[11], то вони обидві (стоять) одна навпроти 122 другої, із заходу. Вони (обидві) високі, дерев'яні, одна (з них є) дуже висока і підйом на неї майже такий самий, як на мінарет Ісуса в Дамаску^[12]. Вона надзвичайно велика, з багатьма комірчинами всередині. Навколо неї ведуть нагору кручені сходи і там (нагорі), на (дерев'яних) колодах висить п'ять великих і малих дзвонів. У ній в (окремій) комірці схований величезний залізний годинник, бій якого чути на дуже велику віддаль. Вій сповіщає кожну чверть години одним ударом у невеликий дзвін. Коли ж виповниться (ціла) година, годинник б'є чотири рази низьким тоном, потім б'є певне число годин у великий дзвін.

Тоді, того ж таки дня, було двадцять сьоме число місяця хазірана (червня), і до вечора годинник бив повністю двадцять чотири години, тому що день тривав сімнадцять з половиною годин, а ніч шість з половиною годин. На цій же дзвіниці на зовнішній стіні є круг сонячного годинника. На зовнішній стіні кам'яної дзвіниці церкви Пресвятої трійці, про яку ми вже згадували, є другий годинник, прикріплений до стіни, і коли великий годинник (на дзвіниці Успенського собору.  — Я. П.) проб'є 24-ту годину ночі, то цей годинник б'є багато разів у залізну плиту, (яка звучить) високим звуком, щоб ті, які перебувають поза монастирем, ввійшли (в нього) і замкнули (його браму).

Щодо другої вежі, яка (стоїть) навпроти, то вона нижча за першу, бо в ній висить величезний, дуже потужний дзвін. Ми ще не бачили більшого за нього: за розмірами він є з малий намет, а вага його становить близько п'ятдесяти халебських кинтарів^[13].

ДРУКАРНЯ ПЕЧЕРСЬКОГО
МОНАСТИРЯ

Поблизу великої церкви є чудова знаменита друкарня цього краю, і всі їхні церковні книги (виходять) з неї прекрасним друком, різних форм та кольорів, а також картини на великих аркушах: (різні) дива країн, ікони святих, розумні дослідження та інше. Ми надрукували в ній за звичаєм патріархів гарні сінхорітікони^[14] червоними літерами з іменами нашого владики патріарха, а саме з його ім'ям їхньою мовою, а потім із зображенням святого апостола Петра, і (зробили) це трьох гатунків: у повний аркуш для ясновельможних, середні для простого люду і малесенькі для жіноцтва.

ОПИС МІСТА КИЄВА,
ЯКЕ КОЗАКИ ПРИКРАСИЛИ,
ПОБУДУВАВШИ
ЦЕРКВИ ТА МОНАСТИРІ

Знай же, що на цьому місці було старовинне місто Київ, і досі (тут) видно його ворота, сліди земляних валів та ровів. Ще й досі залишилися в ньому величезні ворота з кам'яною вежею, які називають Золотими воротами, тому що вони (колись) були покриті золотом. Аж потім їх спалили татари — коли несподівано напали на місто й запалили його. Місто було дуже велике й гарне. Печерський монастир (і тоді) був поза його мурами, а ця церква Святої Софії разом із монастирем Святого Михайла, що навпроти неї. купол якої й досі покритий золотом, стояла посередині міста. Навколо них було багато величезних церков, тому що воно (місто Київ.  — Я. П.) у давнину було столицею царства цих країв, як вони самі повідомили нас (про це).

КИЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ,
ЗАЛИШКИ СТАРОДАВНЬОГО
МІСТА, БАГАТСТВА КИЄВА

Потім ми були присутні на обіді, пізніше побували у трапезній і милувалися маленькими садами монастиря та вежею з куполами над, брамою, після чого подалися до Святої Софії, Стіни фортеці та її рови поблизу цього монастиря та воріт Святої Софії. Фортецю (тут) недавно збудував опікуваний Богом цар Олексій і укріпив її дерев'яними стінами, ровами та міцними вежами. А в московитів є ясні уми, подібно до європейців (можливо, й «французів».  — Я. П.), тому що вони винайшли пристрої для захисту цієї фортеці — такі, яких ми не бачили (навіть) в їхній країні.

Ці московити зробили навколо рову колоди з дерева, неначе довгі, дуже великі осі зрошувальніних коліс (тобто норій.  — Я. П.) і поприв'язували до них палі з дерева, загострені, неначе кинджали чи списи, які виступають ізсередини — із чотирьох сторін — у вигляді хреста, неначе корби криниць у нас. І вони зробили так, що ті колоди простягнені над землею у два яруси, приблизно на (висоті) півтора (людського) зросту. Якщо ворог нападе на них, то в нього не буде дороги (у фортецю) ні по землі, ні над землею. А якщо він (ворог.  — Я. П.) зависне на верхніх колодах, то він загине на них або впаде на загострені нижні палі, які ввійдуть у його тіло та органи (тіла) і могила стане йому пристановищем. Щодо мостів при воротах цього міста та фортеці, то вони підіймають їх ланцюгами, а скрізь під землею довкола них (тобто навколо воріт і мостів.  — Я. П.) є підземні ходи, заповнені величезною кількістю пороху. На підвищенні (біля) кожних воріт висить великий дзвін. Якщо десь щось лучиться, то вони б'ють у нього, щоб про це знали всі, хто є у фортеці. І так само у всіх фортецях московитів. У цій фортеці багато гармат, одні над другими: одні вгорі, другі внизу. І є у цій фортеці два воєводи, уповноважені царя, а в них — шістдесят тисяч війська. Частина людей з них удень стоїть на ногах із рушницями, частина вночі.

І ось до цього міста (до самої фортеці. — Я. П.) простягалося старовинне місто Київ. Коли його перемогли вороги, то (з часом) воно перетворилося на руїну, а мешканці перенесли його в долину — нижче, на рівнину, на берег великої ріки Дніпра. Шлях до нього такий: ти входиш в одну браму фортеці і виходиш в другу, потім з'їжджаєш великим вузьким схилом, дорога якого дуже тісна — вона дозволяє проїхати з труднощами (тільки) одному коневі з возом, щоб спуститися в місто, бо фортеця, яку вони тепер збудували наново, стоїть на вершині гори, а з неї видно все місто, що лежить внизу (під нею).

Цього дня до нас прийшов один воєвода на поклін до владики нашого патріарха і привітав його. Повертаємося (до нашої розповіді). Тепер (від старого Києва) залишилася Свята Софія 123 і цей монастир^[15]. А вони збудували навколо них (інші) монастирі та укріпили їх. Після того це місто було зруйновано, тому що всі міста цього краю (збудовані) з дерева, і коли горять, то вони щезають без сліду і не залишається (нічого), крім кам'яних будівель.

Знай же, що старійшин міст чи сіл у цій країні називають старостами.

Пізніше (вони) розповіли нам, що від Печерського монастиря та тих, що його оточують. Святої Софії і зруйнованих церков навколо неї, потім кам'яних церков, які тепер є (всередині) у фортеці, зруйнованих і побудованих (наново) і (аж) до Києва та околиць навколо нього — усього (набереться) приблизно близько сотні церков та монастирів.

У вівторок, третього тамуза (липня.  — Я. П.) ми попрощалися з митрополитом^[16] і спустилися у місто Київ, після того як митрополит послав туди ще заздалегідь звістку, і вони несподівано приготували для нас велике приміщення. Пізніше він послав попереду нас, за своїм звичаєм, гурт своїх (людей) — вельмож і вищих службових осіб на конях і при зброї.

Коли ми спустилися у місто, назустріч нам вийшло багато священиків і дияконів у своїх шатах, з корогвами та свічками. Вони ввели нас у велику — посеред ринку — кам'яну церкву з п'ятьма куполами, розміщеними у вигляді хреста, названу по імені Успення Пресвятої Богородиці. Потім вони подалися поперед нас у велике приміщення, де ми й зупинилися.

У цьому місті є багато знатних та ясновельможних панів та багатіїв і оці вельможі Києва також (носять) у руках товсті бамбукові та інші палиці.

Тоді нам стали привозити питний мед та пиво у великих бочках на підводах. Щодо горілки, то її тут багато. Хліб (нам привозили) химлями^[17], а рибу кинтарами^[18], тому що в них цього дуже багато. (Риба) навдивовижу дешева, її удосталь — різних гатунків і видів, адже величезна ріка Дніпро, як ми вже згадували, є близько (від них) і по ній ходять численні кораблі. Щодо роду кораблів, які ходять по цій ріці, то вони величезні: ми виміряли довжину (такого) судна від одного кінця до другого, (яке) було із суцільного кусня дерева, (що становить) близько ста п'ятдесяти шібрів^[19]. А на (цій ріці) багато суден завдовжки в десять зіра (ліктів)^[20], видовбаних з (одного) великого кусня дерева. І ними (цими кораблями.  — Я. П.) ходять аж до Чорного моря, як ми вже це згадували.

Щодо будинків цього міста, то вони величезні, високі, з дерева, обтесані ізсередини і ззовні, і при кожному будинку, неначе при палаці, є великий сад, де є усі плодові дерева, які (лише) у них існують.

[....]

А купці привозять сюди оливкову олію, оливки, мигдаль, рис, родзинки, смокву, тютюн, червоний сап'ян, шафран, прянощі, перські матерії та бавовняні тканини у великій кількості з турецьких земель, (що є) на віддалі сорока днів дороги (звідсіля). Однак усе це (тут) дуже дороге, їхні жінки, які продають на гарних ринках міста в чудових крамницях, мають всі необхідні тканини, соболів та інше. Вони ошатно вдягнені, причепурені, зайняті своїми справами і ніхто не приглядається до них непристойними поглядами.

[....]

А в цьому місті серед козацьких живописців багато вдатних майстрів, в яких є велика винахідливість розуму як у розумінні дуже правдоподібного зображення людей, так і у витонченому й досконалому зображенні всіх страждань Господніх, як про це буде сказано (далі).

ОРАННЯ ВОЛАМИ.
ВИДИ ПОСІВІВ

...адже ми бачили, що в Молдавії, Волощині та краю козаків жителі орють на п'яти-шести парах биків одночасно при п'яти-шести погоничах, а це дуже великі муки й клопоти, (бо) неодмінно потрібні колеса. І (тут) так само, як ми це вже бачили, у цій країні московитів вирубують ліси та очищають землі від великої кількості пеньків, обробляють та засівають їх.

А щодо посівів у цій країні, то вони є найрізноманітніших видів. Однак найдавніше те, що (деякі з них) сіють у цих краях (почавши) від цих днів: залишають у землі до дев'яти місяців — до того часу, коли розтане сніг (та лід), тобто до кінця березня.

Першою є пшениця. Вона двох видів: один (має) колос з остюками, а в другого колос зовсім без остюків. Ця пшениця має велику силу: в цих землях її висота сягає близько трьох зіра (ліктів) і висівають її дуже пізно, тобто сіють літній посів. Ми були там у кінці тамуза (червня.  —Я. П.), то вона ще (навіть) не колосилася, а була зелена, як смарагд, і це через велику кількість дощів, які не припиняються (навіть) у дні літа. Потім (йде) другий посів, назва якого жито, схожий виглядом на пшеницю. Ми називаємо його бур'яном, який ті, що просівають (пшеницю), відсівають його від дрібної пшениці, що росте у степах. Хліб із жита в них чорний, і вони люблять його більше, ніж білий. Коли воєводи присилали нашому владиці патріарху дари, то спершу вони подавали цей чорний хліб, тому що він у них дуже в пошані, і (тільки) після цього білий. А оці посіви жита дуже високі, майже такі, як посіви пшениці — близько трьох зіра (ліктів) висоти, так що в ній сховається вершник. А у країні козаків, нехай благословен буде Творець, цього посіву дуже багато: ми їхали полями жита близько двох-трьох годин, які за довжиною і шириною (були) подібні до моря.

Це жито вони мелять грубим помолом, вимочують у воді і викурюють з нього горілку (разом) із квітами рослини, що називається хміль, бо вони роблять горілку дуже гострою. Тому горілка у країні козаків дешева і її багато, як води. Щодо цієї країни московитів, то (тут) горілка дуже дорога. Відро горілки, їхньою мовою «мідра»^[21], або десять окк^[22], вони продають за один (золотий) динар, а то й більше.

Третій посів — ячмінь, четвертий — шуфан^[23] (?), його є дуже багато, і він іде на корм домашній худобі, тому що (від нього) вона стає сильнішою і гладшою і він їй не шкодить, як ячмінь. П'ятий посів — це «мазарі»^[24] по-їхньому, він 124 схожий на луговий горошок (або посівну чіну — Я. П.). Його варять замість сочевиці. О, скільки ми його з'їли без олії (просто) як ліки (від) болю у животі.

Шостий посів — це просо. Його дуже багато і плоди його ростуть качанами, як у кукурудзи. Сьомий посів — це ніби кущі трави з численними червоними гілочками. Квіти його дуже рясні, білі, і його називають по-руськи^[25] гречкою, її плоди схожі на зерна проса, але вона біла, м'яка і використовують її для начинок замість рису, тому що вони (козаки) сприймають рис з відразою. Восьмий посів — його квіти жовті, схожі на квіти ріпи. Листя його варять в окропі і їдять. Дев'ятий посів має сині квіти, а плоди його — чорні зерна. Його підмішують до пшениці, мелять (разом' з нею) і квіти при випіканні хліба надають йому солодкого смаку та білого кольору, а його назва по-волоськи «лякіна», а по-грецьки «гоггілі»^[26]. Десятий посів — це коноплі, і насіння у них (дуже) багато. З плодів коноплі добувають олію, а також виготовляють (з них) полотняну пряжу для сорочок, потім — мотузки.

Одинадцятий посів — льон. Його дуже багато. Квіти в нього сині. Його використовують для виготовлення сорочок: (спершу) його вибілюють і виготовляють з нього одяг. Цим займаються жінки. В цій країні московитів він дуже гарний, надзвичайно дешевий і довго носиться. А дванадцятий посів — це (таке) просо^[27], яке в нас сіють між огірками, і вони використовують його для виготовлення бузи^[28] — після підсмаження — і виходить прекрасна, дуже смачна буза, точнісінько як молоко, особливо в землі козаків. Його називають по-грецьки «арабіко сітарі», тобто «арабська пшениця».

Бачив би ти, о (читачу), що в них в кінці літа дні схожі на весняні свята Благовіщенні в нас: поля сухого жовтого жита чи поля спілої пшениці, великі поля білих квітів, поля жовтих квітів і всякі інші — (справжня) насолода для тих, хто дивиться!

Знай же, що бобів, турецького (або єгипетського.  — Я. П.) гороху та сочевиці вони в цьому краю зовсім не знають!

ЯРМАРОК В ПРИЛУКАХ

І козаки почали везти нас на підводах з міста в місто, доки ми не прибули до Прилук. (Звідтіля) вийшов пішки назустріч нам полковник, який там перебував. Ми зупинилися у своєму попередньому приміщенні^[29] і прибули на ярмарок у день святого Івана Хрестителя. Там було багато грецьких купців з краю Румелії^[30] і з краю Караманії^[31], які привезли туди бавовняні тканини, муслін, перські тканини, білі шерстяні габи та інше, тому що в цій країні козаків ярмарок не припиняється. Протягом кожного дня у році, у кожне свято і в будь-яку пору року неодмінно буває ярмарок в якомусь місті, як це було заведено ще з часів ляхів.

МІСТА ТА СЕЛА,
СПУСТОШЕНІ 1655 Р.
ПОЛЬСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ
ТА ЇХ СОЮЗНИКАМИ —
КРИМСЬКИМИ ОРДИНЦЯМИ

І ми проїхали через ті села, які ляхи спалили разом із татарами в минулому році, і обезлюдніли від жителів їх. Тому (всі) ці дороги дуже страшні. Особливо (небезпечно) було на віддалі одного дня дороги, перш ніж доїхати до ріки Дністра, тому що вона є крайньою межею границі^[32]. В цьому (місці) багато молдавських та інших розбійників.

• Дзвін, 1990, №9, с. 119-124.

1. ↑ Номери сторінок (грубий шрифт зеленого кольору) подано за журналом Дзвін, 1990, №9, с. 119-124.
2. ↑ Хан Туман — невеличке селище поблизу Халеба. Тепер на місці караван-сараю руїни. Від Халеба до Хан Тумана не більше одинадцяти кілометрів.
3. ↑ Ще давніше араби вимірювали довжину дороги так званими денними переходами.
4. ↑ Павло називає епідемії словом «таун», що справді означає чуму, однак ми тепер не можемо достеменно стверджувати, що це була епідемія чуми, бо ніде не описано перебіг хвороби. З такою ж вірогідністю це могла бути холера, моровиця і навіть дизентерія, бо в середньовіччі ці епідемії, як звичайно, були супутниками довгих і затяжних воєн.
5. ↑ Метафорична назва раю.
6. ↑ Мова йде про місто Богуслав.
7. ↑ Василь Македонянин (правив у 867—886 рр.)  — візантійський імператор, засновник Македонської династії, за походженням селянин з-під Андріанополя, вбивця кесаря Варди, а потім і свого соправителя Михайла III. За свого панування реставрував багато старих церков, звів чимало нових, дбав про збагачення церкви, через шо й православна церква ідеалізує цього безпринципного інтригана, садиста, деспота і вбивцю.
8. ↑ В оригіналі вжито просто слово «райя», що по-арабськн означає «стадо», переосмислено — «паства — парафія — приход; піддані, населення». В Османській імперії цим терміном називалися піддані, які не мали права служити у війську. Павло хоче сказати, що під час визвольної війни 1648—1654 років звичайні селяни, які ніколи не брали зброї до рук, зробилися вправними й досвідченими воїнами.
9. ↑ По-арабськи «ушр» — «десятина» — у мусульманських країнах податок із мусульман, який теоретично йде на потреби мусульманської громади. На практиці ушр уже давно зробився одним із видів державного податку.
10. ↑ Павло має на увазі Петра Симеоновича Могилу (1596 — 1647 рр.), який з 1632 р. був Київським і Галицьким митрополитом.
11. ↑ Мова йде про Успенський собор Печерського монастиря.
12. ↑ Павло має на увазі мінарет Ісуса при мечеті Омейядів у Дамаску, висота якого приблизно 80 метрів.
13. ↑ Халебський кинтар дорівнює 228 кг, а 50 халебських кинтарів дорівнювали б 11 тонн 400 кг. Знову типовий приклад східної гіперболізації.
14. ↑ Цим словом грецького походження Павло називає грамоти про очищення від гріхів.
15. ↑ Мається на увазі Михайлівський монастир.
16. ↑ Сильвестром Косовом.
17. ↑ Химль — міра ваги. В тогочасній Сірії 1 химль становив 180 турецьких окк, тобто більше 230 кг.
18. ↑ Кинтар — міра ваги. Халебський кинтар становив біля 228 кг.
19. ↑ Шібр — арабська міра довжини, приблизно 22,5 см.
20. ↑ Зіра — міра довжини. В Халебі становила приблизно 67,98 см .
21. ↑ Саме так Павло написав по-російськи слово «ведро».
22. ↑ Окка — міра ваги, дорівнює 400 драхмам, тобто приблизно 1,248 кг.
23. ↑ Це слово нам невідоме, можливо, мова йде про овес.
24. ↑ Цієї назви не можна ідентифікувати .
25. ↑ Павло називає Україну «землею русів або козаків», Росію — «землею московитів», а тому слова «по-руськи» слід розуміти як «по-українськи».
26. ↑ 3 грецької назви можна зробити висновок, іщо мова йде про ріпу.
27. ↑ Пишучи про шостий посів, Павло вже згадував просо. Говорячи про дванадцятий посів, він знову називає просо, при чому для його визначення вживає одне й те ж слово «духи». Можливо, що я другому випадку мова йде про якусь іншу культуру, схожу на просо.
28. ↑ Буза (тур) — напій з проса, вид браги. Очевидно, Павло має на увазі просто брагу, бо бузи ні на Україні, ні в Росії тоді не виготовляли.
29. ↑ Тобто там, де вони зупинялися в 1654 році, ідучи в Москву.
30. ↑ Румелія — це слово Павло пише з помилками: по-турецьки дослівно «рум елі». Означає «країна ромеів» (візантійців), тобто європейська частина тогочасної Туреччини.
31. ↑ Караманія — точніше Караман — Давня Кілікія, турецька провінція у Малій Азії.
32. ↑ Слово «границя» Павло пише перекручено по-грецьки арабськими літерами. Мова йде про границю між Україною (територією Війська Запорізького) і Молдавією. Влітку 1656 року тут вже не було чудових, впорядкованих сіл і містечок, а руїни та згарища, серед яких снували різні ватаги розбійників та мародерів.