Відмінності між версіями «Сабалдир Григорій»
| (Не показані 2 проміжні версії цього користувача) | |||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
<div style="background-color:#EEE5DE"> | <div style="background-color:#EEE5DE"> | ||
| − | <b>САБАЛДИР Григорій Олексійович</b> [13.Х 1883, с. Покровська Багачка, тепер Хорольського р-ну Полтав. обл. — 3.IV 1957, Київ] — укр. мовознавець, канд. філол. наук з 1956. Закін. 1913 Глухівський учит. ін-т та 1922 — [[КІНО|Київ. ІНО]]. У 1925-31 — викладач, доцент, згодом професор Київ. пед. ін-ту. З 1927 — наук. співробітник [[ІУНМ|Ін-ту наук. мови ВУАН]], з 1931 — ст. наук. співробітник [[ІМ|Ін-ту мовознавства ВУАН]]. 1935 незаконно репресований. У 1938 звільнений з табору без права жити в Україні. Протягом 1938-40 вчителював у м. Дубнівці теперішньої Волгогр. обл., далі (до 1956) — ст. викладач Вольського учит. ін-ту Саратов. обл. До Києва повернувся 1956. С. належить ряд мовозн. та метод | + | <b>САБАЛДИР Григорій Олексійович</b> [13.Х 1883, с. Покровська Багачка, тепер Хорольського р-ну Полтав. обл. — 3.IV 1957, Київ] — укр. мовознавець, канд. філол. наук з 1956. Закін. 1913 Глухівський учит. ін-т та 1922 — [[КІНО|Київ. ІНО]]. У 1925-31 — викладач, доцент, згодом професор Київ. пед. ін-ту. З 1927 — наук. співробітник [[ІУНМ|Ін-ту наук. мови ВУАН]], з 1931 — ст. наук. співробітник [[ІМ|Ін-ту мовознавства ВУАН]]. 1935 незаконно репресований. У 1938 звільнений з табору без права жити в Україні. Протягом 1938-40 вчителював у м. Дубнівці теперішньої Волгогр. обл., далі (до 1956) — ст. викладач Вольського учит. ін-ту Саратов. обл. До Києва повернувся 1956. С. належить ряд мовозн. та метод. статей, підручників з укр. мови. У співавт. з акад. [[Микола Грунський|M. Грунським]] видав «Правила українського правопису (Практичний порадник)», до якого було додано «Словник найнеобхідніших в діловодстві слів та виразів» (1925) та посібник «Українська мова. Фонетика. Морфологія. Синтакса. Фразеологічний словник. Порадник для самонавчання» (1926). Ці ж автори підготували «Український правопис», який був долучений до першого в Україні «Практичного російсько-українського словника ділової мови (конторської та рахівничої)» (1926). С. уклав «Практичний російсько-український словник» (1926), а в 1930 у співавт. з О. Коломацькою публікує «Правописний словник та правила правопису й розділових знаків» (25 000 слів). |
| − | Є. С. Регушевський | + | Є. С. Регушевський</div> |
| + | |||
| + | [[Категорія:Персоналії]] | ||
| + | [[Категорія:Мовознавці]] | ||
| + | [[Категорія:Автори правописів]] | ||
| + | [[Категорія:Лексикографи]] | ||
| + | [[Категорія:ІУНМ персоналії]] | ||
| + | [[Категорія:Інститут Мовознавства]] | ||
Поточна версія на 16:46, 7 лютого 2011
Українська мова. Енциклопедія
САБАЛДИР Григорій Олексійович [13.Х 1883, с. Покровська Багачка, тепер Хорольського р-ну Полтав. обл. — 3.IV 1957, Київ] — укр. мовознавець, канд. філол. наук з 1956. Закін. 1913 Глухівський учит. ін-т та 1922 — Київ. ІНО. У 1925-31 — викладач, доцент, згодом професор Київ. пед. ін-ту. З 1927 — наук. співробітник Ін-ту наук. мови ВУАН, з 1931 — ст. наук. співробітник Ін-ту мовознавства ВУАН. 1935 незаконно репресований. У 1938 звільнений з табору без права жити в Україні. Протягом 1938-40 вчителював у м. Дубнівці теперішньої Волгогр. обл., далі (до 1956) — ст. викладач Вольського учит. ін-ту Саратов. обл. До Києва повернувся 1956. С. належить ряд мовозн. та метод. статей, підручників з укр. мови. У співавт. з акад. M. Грунським видав «Правила українського правопису (Практичний порадник)», до якого було додано «Словник найнеобхідніших в діловодстві слів та виразів» (1925) та посібник «Українська мова. Фонетика. Морфологія. Синтакса. Фразеологічний словник. Порадник для самонавчання» (1926). Ці ж автори підготували «Український правопис», який був долучений до першого в Україні «Практичного російсько-українського словника ділової мови (конторської та рахівничої)» (1926). С. уклав «Практичний російсько-український словник» (1926), а в 1930 у співавт. з О. Коломацькою публікує «Правописний словник та правила правопису й розділових знаків» (25 000 слів).
Є. С. Регушевський
