Відмінності між версіями «Глоси»

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови
Перейти до: навігація, пошук
 
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 38: Рядок 38:
 
*Німчук В. В. ''Староукр. лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською''. К., 1980.                   
 
*Німчук В. В. ''Староукр. лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською''. К., 1980.                   
 
</p>
 
</p>
<p>В. В. Німчук.
+
<p>В. В. Німчук.</p></div>
 +
<p>
 +
'''''Посилання на інші джерела на ту саму тему:'''''<br>
 +
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B9 Вікіпедія: <b>Глосарій</b>.]
 +
 
 +
[[Категорія:Лексикографія]]
 +
[[Категорія:Глосографія]]
 +
[[Категорія:Глосарій]]
 +
</p>

Поточна версія на 22:09, 3 лютого 2010

Українська мова. Енциклопедія

ГЛОСА (лат. glossa — слово, що потребує тлумачення, від грец. γλώσσα — мова, мовлення) —

  1. Незрозуміле або малозрозуміле (рідковживане, архаїчне, діалектне) слово чи вислів (переважно у давніх текстах).
  2. Пояснення, переклад таких слів або висловів.

ГЛОСАРІЙ (лат. glossarium, від грец. γλωσσάριον — словник, зібрання слів, що потребують пояснень) — зібрання глос.

ГЛОСОГРАФІЯ (від грец. γλώσσα — мова, мовлення і γράφω — писати), несловникова лексикографія — сукупність лінгв. засобів і тех. прийомів, застосовуваних у давнину при перекладі (поясненні, тлумаченні) слова без відриву від тексту, в якому воно виступає; або сукупність глос певної доби, конкр. твору. Як одиниця Г. глоса складається з глосеми, тобто пояснюваної лексеми (пор. вокабула — реєстрове слово в словниковій лексикографії) та перекладу (пояснення, тлумачення). Глосемами виступають переважно запозичені (іншомовні), застарілі або вузькодіал. слова, а пояснення здебільшого даються зрозумілою літ. або розм. мовою певного середовища. За розміщенням у тексті глоси діляться на

маргінальні (берегові, на полях книги поряд з осн. текстом),
контекстуальні, або внутрішньорядкові (безпосередньо після пояснюваного слова чи словосполучення),
міжрядкові, або інтерлінеарні (над або під пояснюваною глосемою).
За характером пояснення розрізняють глоси
інтервербальні (лекс. еквівалент, еквіваленти),
енциклопедичні (подають докладні відомості),
етимологічні (розкривають значення слова вказівкою на його походження),
текстологічні, або
порівн.-зіставні (відповідники лексемі або словосполуці, взяті з ін. варіантів, списків даного тексту чи з перекладів його ін. мовами).

Глоси можуть стояти як після глосеми (постпозитивні), так і перед нею (препозитивні). Глосування застосовувалося не тільки в текстах, створених чужою мовою, генетично віддаленою або близькоспорідненою (напр., старослов'янською) відносно живого мовлення, а й у творах, написаних в основі нар. мовою (давньоруською, староукраїнською), при запозичених елементах і при словах, не розповсюджених на всій етн. території. Специф. особливістю цього виду лексикогр. праці є те, що еквіваленти до глосем міг дібрати сам автор твору (літературного, наукового) чи перекладач, а також особа, не пов'язана безпосередньо з первісним формуванням тексту. Автора тих чи ін. філол. глос наз. глосографом, на відміну від глосатора, котрий пояснював зміст великих частин тексту. Різні засоби лінгв. інтерпретації знач, слів і словосполучень за допомогою глос і зовн. прийоми виділення глос, особливо контекстуальних [слова-ремарки: рекьше, ижє (єжє, яже) єсть, сирѣчь і т. д.; шрифт, колір чорнила, рамка] та маргінальних (відповідні знаки в тексті й на полі при глосі) виробилися протягом тривалого часу в процесі культур, обміну між народами. Традицію пояснювати незрозумілі та малозрозумілі лекс. елементи за допомогою глос давньорус. книжники успадкували від греко-візант. і старослов'янських. До 2-ї пол. 16 ст. Г. була осн. видом лексикогр. праці в Україні. Найбільшого поширення набула в 16—17 ст. У Пересопницькому Євангелії, напр., налічується бл. 200 глос, у Крехівському Апостолі — 115. Г. хронологічно випереджує словникову лексикографію. Глоси були буд. матеріалом для перших давньоукр. словників. Зібрання глос — глосарій, що міг функціонувати й у відриві від тексту, з якого зібрано глоси, — найдавніший тип словника. Г. використовували Лаврентій Зизаній і Памво Беринда. Існувала вона і в період розвиненої лексикографії, бо лексикони не були доступні широкому загалу, а в мову постійно входили іншомовні запозичення і власні неологізми, окр. елементи лексики застарівали. Глоси зустрічаються у творах багатьох укр. письменників 17—18 ст., зокрема, в Йоаникія Галятовського, Климентія Зіновієва (УВ, ЕІУ), Михайла Андрели (ЕІУ, УВ), Г. Сковороди та ін. Невеликі глосарії під різними назвами (напр., «Словник маловживаних слів», «Словник рідковживаних слів та діалектизмів») нині друкуються при виданнях творів письменників, особливо давніх.

Літ.:

  • Німчук В. В. Староукр. лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською. К., 1980.

В. В. Німчук.

Посилання на інші джерела на ту саму тему:
Вікіпедія: Глосарій.