Відмінності між версіями «Розмовник Івана Ужевича»

Версія за 17:17, 23 січня 2013

Перша сторінка манускрипту розмовника Івана Ужевича «Розмова — Бєсѣда».

У Французькій Національній бібліотеці (Париж) зберігається розмовник «Розмова — Бєсѣда» (Slav № 7), що за бібліографічною карткою значиться як слов'яноукраїнський і слов'яноруський). Ця рукописна пам'ятка фіксує спроби показати розмежування між церковнослов'янською і українською мовами та їх місце в колі багатомовності ряду інших європейських мов (Копія тексту манускрипту). Довгий час рукопис вважали анонімним та датували кінцем XVI ст. Лише 2005 року Г. Кайперт показав, що манускрипт є автографом Івана Ужевича, автора латиномовної книжки «Грамматыка словенская», і його можна датувати першою половиною XVII ст.

На першій сторінці пам'ятки дається заголовок: Розмова і далі чотири рядки французькою мовою, що в перекладі звучать так: Збірник відповідників між народним діалектом і церковнослов'янським. Для досконалого ознайомлення з мовою".

У передмові автор повідомляє, що має намір створити розмовник десятьма мовами: крім popularis ("мови простої") і sacra ("словенороської"), матеріал яких він встиг скомпонувати, планується подати тексти і словник у перекладі фламандською, англійською, німецькою, латинською, французькою, іспанською, італійською і португальською мовами. Потребу в такому розмовнику автор вважає дуже великою для торгових людей, для військових, для просто подорожуючих по різних країнах, бо веле зась" тому, хто буває в інших місцях і землях жодного языка... не умеючи...". На жаль, друга частина, з іноземними мовами, в рукопису відсутня. Але сама згадка про них багато про що говорить: і про освіту багатомовного автора-українця XVII ст., і про активні зв'язки східнослов'янських земель із західноєвропейськими, і про непоодиноке явище навчання українців-студентів в західноєвропейських університетах.

В основу розмовника покладено першу частину знаменитого розмовника учителя Ноеля де Берлемонта з Антверпена. Ужевич перекладав з латинського стовпця вісьмимовного видання «Colloquia et dictionariolum octo linguarum», надрукованого в Гаазі та Делфті 1613 р., де було наведено багато мініатюр-діалогів на різні теми.

Текст подано у двох колонках. Ліва дає уявлення про українську народнорозмовну мову ("мову просту") того часу. Помітна розвиненість стилів обох варіантів літературної мови popularis і sacra, наявність наукової літератури, зв'язки східнослов'янської вченості з вченістю західноєвропейською, розуміння того, що східнослов'янські мови слід ставити в коло інших мов європейських для економічного і культурного спілкування, наявність значної кількості учених людей, зокрема на Україні.

2005 року Гельмут Кайперт та Даніель Бунчич опубікували пам'ятку. В публікації подано чотири стовпчика: латинський (з розмовника Ноеля де Берлемонта), польський (за варшавським виданням 1646 р.)і два стовпчики розмовника — popularis і sacra. Текст публікації.

Література

• Білодод І.К. Києво-Могилянська академія в історії східнослов'янських літературних мов. К.: Наукова думка", 1978, с 33-36.
• Bunčić D., Keipert H. Розмова — Бєсѣда. Das ruthenische und kirchenslavische Berlaimont-Gesprächsbuch des Ivan Uževyč. München: Verlag Otto Sanger, 2005.