КИЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС — одна з найдавніших історичних і літературних пам'яток княжої доби. К.л. — складова частина Іпатіївського літопису, продовження «Повісті минулих літ». Охоплює події з 1111–17 до 1200. Зібраний у Видубицькому монастирі і містить запозичення з втраченого Чернігівського та незбереженої частини Галицького літописів. Літопис ведено і далі, принаймні до 1237, деякі його уривки увійшли до новгородського літопису. До К.л. увійшли монастирські, особисті й родові князівські літописи, воїнські повісті, оповідання про народні повстання. Зокрема, оповідання про долю князя Ізяслава Мстиславича; про забиття киянами ченця Ігоря чернігівського; звіт київського посла Петра Бориславича до князя Володимирка; розповідь про смерть князя Ростислава Мстиславича, про вбивство князя Андрія Боголюбського, про похід князя Ігоря Святославича та ін. К.л. має світський характер, хоч серед авторів є і духовні особи. Твір відображає тогочасний ідеал «лицарства» з чітко усталеними поняттями честі, слави, є виразом ідеології українського патріотизму. К.л. досліджували М. Грушевський, Д. Чижевський, М. Приселков, Д. Лихачев. Переклад К.л. увійшов до «Літопису руського» (1989).

О. Рибак (Львів).