БЕРИНДА Памво [світське ім' я — Павло; між 1555-1560, Самбірщина, ймовірно с. Чайковичі, тепер Самбірського р-ну Львів, обл. — 13(23).VII 1632, Київ; похов. у Києво-Печерській лаврі] — укр. мовознавець, письменник, перекладач, гравер, друкар, педагог. Був високоосвіченою людиною: знав церковнослов'ян., грец., лат. і польс. мови. Належав до гуртка Балабанів, що об'єднував укр. культур.-осв. діячів 1-ї пол. 17 ст. Працював у Стрятинській (1597-1605) та Крилоській (1606-08, тепер Івано-Франк. обл.) друкарнях. Активний діяч Львів. братства, працював у братських друкарні і школі (1613-19), у Львові (до 1613) постригся в ченці. Бл. 1616 його запрошено до Києва для участі у підготовці видання кн. «Анфологіон» (автор передмови). Восени 1619 разом із сином Лукашем та Степаном Бериндою (ймовірно, братом) переїхав до Києва і назавжди оселився в Києво-Печер. лаврі, виконував роботу редактора, перекладача, друкаря, гравера, згодом став гол. друкарем і завідувачем Києво-Печер. друкарні і, можливо, викладав у Київ. братській школі. Як архітипограф, редактор і перекладач брав участь у виданні низки капітальних лаврських друків 20-х pp. 17 ст. Праця «Лексікон? славеноросскій и именъ тлькованіє» Б., що вийшла у світ 1627 з Києво-Печер. друкарні — найвидатніше досягнення староукр. словникарства. Складається з двох частин: «Лексікон» — церковнослов'ян.-укр. словник; «Имена свойственная...» — зібрання тлумачень топонімів й антропонімів, а також заг. назв неслов'ян. походження. У пам'ятці майже 7 000 статей (бл. 5 000 у 1-й частині, 2 000 — у 2-й, у т. ч. бл. 1 400 онімів). У «Лексіконі...» застосовано всі осн. засоби наук. опрацювання матеріалу, зокрема паспортизацію вокабул (реєстрових слів), ремарки, екземпліфікацію (подання цитат), вказівки на фразеологізми, в які входить вокабула, зауваження про орфографію, етимологію слова, відсильні ремарки. Гол. джерела праці — «Лексис...» Лаврентія Зизанія, ономастикони Максима Грека, Мануїла Ритора, тлумачення онімів в антверпенському виданні Біблії (1571). Виявлено використання Б. словників доби Київ. Русі та зарубіжних, староукр. глосографії тощо. Джерелом церковнослов'ян. реєстру книги були: Острозька Біблія (всі її книги Старого й Нового Завіту), церковнослов'ян. рукописи й друки до поч. 17 ст. Реєстр «Лексікона...» дібрано за диференц. принципом: специфічні церковнослов'ян. слова (питомі й запозичені), спільнослов'ян. лексеми, що архаїзувалися в укр. мові кін. 16  — поч. 17 ст., є в ньому й укр. слова.

Абс. більшість елементів неслов'ян. походження, особливо грец. й латинських, зібраних окремо у 2-й частині праці, супроводяться ремарками, які вказують на їх запозичення, й укр. відповідниками, що сприяло нормалізації лексики староукр. літ. мови на нар. основі. Нормалізації служило й чітке формальне — за допомогою двокрапки — розмежування реєстру й перекладної частини. Остання зі старанно підібраними еквівалентами вокабул, з широким набором синонімів — одне з найб. зібрань укр. лексики кін. 16 — поч. 17 ст. У «Лексіконі...» надр. низку тлумачень енциклопед. характеру. Значення слова автор розкриває і за допомогою етимол. відомостей. Докладно опрацьовано семантику багатозначних реєстрових слів. Б. нерідко вказував на метафоричне й образне вживання слова, вперше в укр. лексикографії застосувавши ремарки «преноснѣ», «инорѣчнѣ», «метафор.». Праця — багатоплановий наук.-лінгв. ориг. твір. Відіграла видатну роль у розвитку вітчизняної й помітну — в розвитку зарубіж. лексикографії 17-18 ст., ставши джерелом нових словників. Б. уперше в укр. друкарстві впровадив сюжетні ілюстрації.

Вид.:

• Лексикон словенороський Памви Беринди. К., 1961 [факсиміле першодруку 1627] на сайті ІЗБОРНИК.

Літ.:

• Питання східнослов'ян. лексикографії XI-XVII ст. К., 1979.
• Німчук В. В. Староукр. лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською. К., 1980

В. В Німчук