Левицький Модест (1866-1932), гром. діяч і письм. родом з Поділля; закінчив іст.-філол. (1888) і мед. (1893) фак. Київ. Ун-ту, працював як лікар в Ковлі, Києві й ін. м.; за укр. державности був гол. сан. лікарем залізниць України, а 1919 радником, потім гол. укр. дипломатичної місії у Греції, на поч. 1920-их рр. лектором і лікарем Укр. Госп. Академії в Подєбрадах, звідки 1927 р. переїхав до Луцького, де й помер. Друкуватися Л. почав у «КСт.» (1901), а потім і в ін. вид. («ЛНВ», «Нова Громада», «Рада» й ін.). Оп. з нар. життя — «Оповідання» (1907 і 1918), «В суді» (1918), «Землиця рідна» (1926), «Тяжка дорога» (1928) і визвольної боротьби — «Gloria victis» (1925), «Людина звір» (1927), спогади — «Шкільні товариші», «Казенні діти» (1920) й ін. (під псевд. М. Пилипович, Виборний-Макогоненко); переклади, популярно-наук. лікарські порадники, автор укр. граматики.