Відмінності між версіями «Острозький науковий гурток»

Поточна версія на 10:29, 25 квітня 2010

Інтелектуальний осередок, який на середину 70-х років XVI ст. склався довкола князя Василя-Костянтина, був співзвучний його особистим замилуванням. Симптоматично, однак, що поява Острозького центру хронологічно збігається з першими наслідками впровадження в життя рішень Тридентського католицького собору (1544-1563), котрий виробив радикальну програму реформ для зміцнення Римської церкви. Зокрема, у 1564 р. на землях Речі Посполитої вперше з'явилися єзуїти – члени санкціонованого собором чернечого ордену нового типу, націленого на активну місіонерську і педагогічну роботу серед іновірців. Виникають перші єзуїтські колегії, в тому числі у Вільні (1569), а на Русі – в Ярославі (1574). У 1573 р. з метою поширення унійної ідеї в Римі була заснована Грецька конгрегація для налагодження зв'язків з Константинопольським патріархатом, а на початку 1577 р. відкрилася Грецька колегія – кузня кадрів для місіонерської праці на Сході. На хвилі цих новацій у 1574 р. був написаний (надрукований 1577 р.) трактат відомого єзуїтського теолога, ректора Віленського університету Петра Скарги "Про єдність Божої Церкви під одним Пастирем", що присвячувався князю Острозькому. У книзі обґрунтовувалась потреба унії істинної (Римської) і хибної (Грецької) церков. Підкреслюючи нелад, що панує в останній, Скарга особливий наголос кладе на неосвіченості православного кліру. На його думку, це й зрозуміло, бо:

не було ще на світі і не буде жодної академії, колегії, де б теологія, філософія та інші визволені науки іншими мовами [окрім латинської і грецької] вивчались... Зі слов'янської мови жодний не може бути вченим.

На виклик, кинутий Скаргою, місцеві освітні заклади не могли дати відповіді, бо, як писала київська шляхта 1571 р., з млодости иншого писма отцове наши учити нас не давали, одно своего руского. Таке традиційне спрямування мав і перший вчений осередок православних у м. Миляновичах на Волині, де з кінця 60-х років XVI ст. під протекцією московського емігранта князя Андрія Курбського група богословів зайнялася перекладом з грецької творів отців церкви, збірників повчань тощо. Однак Милянівський гурток уже невдовзі відступає в тінь на тлі потужного науково-видавничого закладу, що 1576 р. почав діяти в Острозі на кошт князів Острозьких. Його початкова мета була цілком конкретною – підготувати випуск першої друкованої Біблії церковнослов'янською мовою і тим самим утвердити її рівноцінність із загальновизнаними сакральними мовами – давньоєврейською, грецькою і латинською. У цій програмі ховалася відповідь на закиди Скарги, а, окрім того, відлунювала уперше висунута тоді ж ідея перенести центр Константинопольського патріархату на територію України зі столицею в княжому Острозі (дещо пізніше обговорювався й інший варіант – зробити столицею патріархату Київ як найдавніший релігійний осередок усієї Русі).

Біблія, звірена за кількома авторитетними списками, у тому числі грецьким – з Ватикану, отриманим від папи, і слов'янським – з Москви, від царя Івана Грозного, вийшла в світ 12 серпня 1581 р. Ця книга, надрукована в Острозі російським емігрантом Іваном Федоровим Москвитином, з поліграфічного боку є визнаним шедевром слов'янського книгодрукування, а текстологічне і донині вважається

Поза тим, продукція Острозької друкарні, що діяла між 1578 і 1612 роками, видаючи і літургійну та патрологічну літературу, і писання членів вченого гуртка, не зовсім вписується в програмні засади, на яких він виник. Із 28 відомих сьогодні позицій, випущених тут, лише 14 церковнослов'янські, тоді як увесь цикл полемічної літератури надруковано простою, себто староукраїнською мовою. За втратою запалу до піднесення церковнослов'янської традиції бачаться настрої князя-протектора, який з кінця 80-х до середини 90-х років вів складну політичну гру довкола перспектив унії Католицької і Руської церков. Коли ж у 1596 р. унія звершилася всупереч його особистому проекту, про що детальніше йтиметься далі, Острозький мобілізує свою вчену дружину на спростування її законності, а це вже диктувало нові завдання й проблеми.

Робота вчених в Острозі була, по суті, історико-філологічними науковими студіями богословського ухилу, що спрямовувалися на виправлення зіпсованих переписувачами місць, текстологічні розшуки і порівняння, переклад з грецької та коментування східно-християнської класики. Тим-то сучасники прикладали до Острозького вченого осередку назву академія, якою у ХV-ХVІ ст. традиційно іменували наукові угруповання чи товариства. Інколи це поняття вживали й узагальнено, маючи на увазі і власне академію, тобто гурт вчених, і школу, що при ньому функціонувала. Остання, ймовірно, створилася у 1578 р., коли Острозька друкарня для потреб дітищного училища перевидала львівський Буквар 1574 р. Папський нунцій у Польщі Болоньєтті згадує школу під 1583 р., називаючи її грецькою колегією, а Симон Пекалід у своїй панегіричній поемі, присвяченій Острогу (1606), вживає висловів тримовний ліцей і тримовна гімназія. Схоже, Острозька школа виникла як "побічний продукт" наукової діяльності вченого гуртка, і саме так розглядалася своїм патроном – князем Костянтином Острозьким. Принаймні, він ніколи не клопотався про надання їй офіційного статусу (на ті часи право викладання в навчальному закладі семи вільних мистецтв по-латині мусило затверджуватися спеціальним привілеєм короля). Відтак школа функціонувала без статуту й навчальної регулярності як свого роду придворний ліцей, що готував освічені кадри для академії, а також надавав безкоштовну освіту дітям княжих васалів та клієнтів, аби, як писав батько одного з таких хлопців, на потом годнейший до служеб княжат их милостей быти могл.

Про обсяг навчальних предметів, що тут викладалися, є лише побіжні свідчення. Припускають, що учні студіювали (очевидно, в скороченому вигляді) дисципліни циклу семи вільних мистецтв – граматику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, риторику й діалектику. Риторика, найімовірніше, доповнювалася відомостями з поетики, а в курсі діалектики основи філософії поєднувалися з елементами логіки. Нововведенням, яке невдовзі тріумфально увійшло в практику української освіти, стало вивчення граматики трьох мов – грецької, латинської і церковнослов'янської. Створення школи слов'яно-греко-латинського типу було справжньою революцією в освітній православній традиції, вперше поєднавши на порубіжжі греко-слов'янського культурного ареалу і католицької Європи візантійський Схід з латинським Заходом.

Концентрація інтелектуалів, що працювали в Острозі, відбувалася у два етапи: коли розпочалась підготовка до видання виправленого тексту Біблії і коли з середини 90-х років XVI ст. загострилась боротьба довкола Берестейської церковної унії 1596 р. Впродовж першого періоду серед тутешніх вчених бачимо подолянина-богослова Герасима Смотрицького, білоруського астронома Тимофія Михайловича-Аннича, литовця-астролога і поета Андрія Римшу, росіянина, славетного "першодрукаря" Івана Федорова Москвитина і типографа з підляського Заблудова Гриня Івановича, теологів-острожан Мотовила і Мартина Грабовича. З ними співпрацює гроно грецьких богословів і церковних діячів: архієпископ килікійський і тирновський Діонісій Раллі (Діонісій Палеолоґ), який привіз з Рима до Острога грецький список Біблії; перекладачі грецьких текстів Євстафій Нафанаїл з Кріту та Еммануїл Мосхопулос; архієпископ грецької громади в італійському місті Поло Тимофій. На другому етапі, у 90-х роках, в острозькому центрі працюють вчені греки, проповідники й теологи Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Никифор Парасхес-Кантакузен, Кирило Лукаріс (останній згодом стане Александрійським і Константинопольським патріархом). Окрім них, до видавничої і навчальної роботи було втягнуто чимало поляків та українців, як протестанти-теологи Мартин Броневський і Каспар Лушковський, доктор медицини Краківського університету Ян Лятош, поет Симон Пекалід з Силезії, львівський поет Гаврило Дорофейович, білоруський типограф Петро Мстиславець, вихованець Венеціанського й Падуанського університетів, острожанин-грецист Кипріян, галичанин-теолог, майбутній ігумен Почаївського монастиря Йов Желізо. Тут же бачимо і перших вихованців Острозької школи, серед яких – поет, перекладач і проповідник Дем'ян Наливайко, богослови-галичани Іван Княгининський та Іван Борецький (майбутній Київський митрополит), білорус Ісаакій Борискович та ін.

Як компенсацію за перекладацьку, редакторську чи письменницьку працю острозькі вчені отримували від князя урядницькі посади або церковні пости в монастирях, що перебували під патронатом Острозьких. Так, Іван Федоров був намісником, а Йов (Іван) Княгининський – архімандритом багатого Дерманського монастиря, Діонісій Палеолоґ – архімандритом Дорогобузького монастиря, Йов Желізо – ігуменом Дубенського, а Ісаакій Борискович – Степанського монастирів. Герасим Смотрицький, як уже згадувалося, виконував обов'язки княжого підскарбія, а Мартин Броневський і Мотовило були повіреними князя; Василь Малюшицький і Каспар Лушковський управляли, відповідно, Суразькою і Степанською волостями в його володіннях; Дем'ян Наливайко отримав пресвітерство в Богоявленській замковій церкві і т.д.

З початком XVII ст. і академія, і школа починають занепадати у зв'язку зі збайдужінням надто старого віком князя Василя-Костянтина. Помираючи (1608), він, на жаль, так і не подбав про юридичне затвердження школи хоча б у ранзі навчального закладу середнього рівня з правом викладати сім вільних мистецтв (це більш ніж парадоксально, бо 1595 р. на пограниччі України й Польщі, не так далеко від Острога, Ян Замойський заклав у Замості потужний вищий учбовий заклад – Замойську академію). На перешкоді цьому, як і багатьом іншим починанням старого князя, стояли прикметні вади його характеру – половинчастість у рішеннях і швидка втрата інтересу до розпочатої справи. Втім, роль Острозького науково-освітнього центру не обмежується функціями суто культурними. Саме його вихованцям, котрі невдовзі один по одному перемістяться до Києва, випаде перегорнути нову сторінку в історії України.

За книгою: Н. Яковенко. Нарис істрії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. Київ, "Генеза", 1997, с. 125-127.