ЛЕВИЦЬКИЙ КОСТЬ (18.11.1859 — 12.11.1941)  — визначний український громадсько-політичний і державний діяч, адвокат і публіцист, дійсн. чл. НТШ і «Просвіти». Н. у Тисмениці (тепер Івано-Франківська обл.) в родині священика. В 1878 закінчив Станіславівську гімназію. Навчався на юридичному ф-ті Львівського та Віденського ун-тів. В 1884 захистив докторську дисертацію. З 1890 займався приватною адвокатською практикою у Львові.

Наприкінці 19 — поч. 20 ст. Л., сприяючи піднесенню українського підприємництва в Галичині, допомагав створити і брав активну участь в роботі цілого ряду важливих економічних організацій — «Народна Торгівля», страхова компанія «Дністер», Крайовий Союз Кредитовий (згодом — Центробанк, (очолював з 1904) та ін.

В 1889-1900 (за деякими дан., до 1905) Л. редагував «Часопис Правничий», був багаторічним президентом Товариства Українських Правників у Львові. {1893 видано його словник «Німецько-український словар висловів правничих і адміністраційних» — ВК}

В 1899 виступив співзасновником, а згодом обраний і головою Української Національно-Демократичної Партії. В 1907 обраний депутатом австрійського парламенту і в 1908 — галицького сейму, керував діяльністю Українського Парламентського Клубу у Відні та Сеймового Клубу у Львові.

Під час Першої світової війни в серпні 1914 очолив Головну Українську Раду у Львові, а з травня 1915 — Загальну Українську Раду у Відні. 9.11.1918 Л. обраний головою уряду ЗУНР — Державного Секретаріату ЗУНР-ЗО УНР. Після окупації Галичини польськими військами (1919) був в 1920-23 членом закордонного уряду Диктатора Є. Петрушевича у Відні, в якому займав пост уповноваженого з питань преси і пропаганди, а з 1921 — уповноважений закордонних справ ЗУНР.

В 1924 повернувся у Галичину, де продовжував громадську і наукову діяльність. Належав до Українського Національно-Демократичного Об'єднання. В 1920-30-х рр. Л. очолював Союз Українських Адвокатів, був членом Начальної Ради Адвокатів у Варшаві (1935-39), редактором видання «Життя і Право», директором Центробанку. В 1939 Л. був заарештований органами НКВС, але після дворічного ув'язнення — звільнений. Частину терміну ув'язнення відбував у тюрмі НКВС на Луб'янці у Москві. В липні 1941 став засновником і головою Української Національної Ради — органу, який мав представляти інтереси українського населення західних областей України перед німецькою окупаційною владою (ліквідована за наказом Г. Гімлера в березні 1942). Помер у Львові. Л. — автор цінних історичних праць: «Історія політичноїдумки галицьких українців 1848-1914» (1926), «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914-1918 рр.» (1928), «Великий зрив» (1931) та ін.