Перегляд вихідного коду сторінки Войцехович И. Собрание слов малороссійскаго нарѣчія

Матеріал з Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови

← Войцехович И. Собрание слов малороссійскаго нарѣчія

У вас нема дозволу на редагування цієї сторінки з такої причини:

---

Ви можете переглянути та скопіювати вихідний текст цієї сторінки:

[[Файл:1823 Vojtsekhovich cov.jpg|200px|thumb|right|Обкладинка «Трудов...» ч. 3, 1823 р.]] '''Войцехович И. Собрание слов малороссійскаго нарѣчія // Труды Общества любителей российской словесности при Москов. ун-те., 1823. Кн. 2. – С. 284-326 ''' 1173 слова. Перший самостійний українсько-російський словник. [http://lib.movahistory.org.ua/1823_Vojtsekhovich+OCR+nav.djvu DJVU файл з текстовим шаром та навігацією.] ==Рецензії: == ===Галас. Б. Ф.С. Шимкевич як лексикограф і українське словникарство кінець XVIII-початок ХХ ст., У., 1995=== «Собраніе словъ Малороссійскаго нарѣчія» І.Войцеховича («Сочиненія въ прозѣ и стихахъ / Труды Общества любителей Россійской словесности при императорскомъ Московскомъ университетѣ», ч.ІІІ, М., 1823, с. 284—326). Це був перший український словник, укладений як самостійна праця, а не у вигляді додатка до чогось. Незважаючи на порівняно невеликий обсяг (кількістю матеріалу – близько 1200 слів — він не перекривав словника О.Павловського) і друкарські помилки, словник І.Войцеховича відіграв дуже важливу роль у дальшому розвитку української лексикографії. Іронічні й скептичні оцінки цього словника, що йдуть, мабуть, від не в усьому справедливої критики Б.Грінченка, слід рішуче відкинути. Справді, І.Войцехович у передмові до свого словника висловився дещо необережно, коли характеризував його як «полнѣйшій» та «исправнѣйшій»<ref>На нашу думку, І.Войцехович тут не мав на увазі найвищий ступінь порівняння. Це швидше невдалі українізми в російському тексті у значенні «повніший, більш повний», «справніший, більш справний (тобто більш правильний)», також інше висловлювання І.Войцеховича у передмові до свого словника: «Сей словарь также отличается оть прочихъ особеннымъ правописаніемъ Малороссійскимъ, которое показалось мнѣ удобиішишмъ и правильнѣйшимъ» (с. 285). Про І.Войцеховича загалом відомо дуже мало. За даними словника Брокгауза та Єфрона. Войцехович (Іван П.) учився на словесному відділенні Московського університету. Помер в Україні у молодому піці. Він автор праць: «Плоды досуга, или Чувствования друга природы» (М., 1820), «Взятие Массабы, или Конец войны иудейской» (М.. 1821), «Опыт начертания общей теории изящных искусств (Из лекций Каченовского)» (М., 1823) Энциклопедический словарь. — Т. 6., СПб., 1892. — С. 941). </ref>. Можна погодитися з Б.Грінченком, що словник І.Войцеховича не такий великий, як можна б очікувати на підставі представлення його упорядником, і що в словнику с помилки у поясненнях. Та, наводячи приклади для ілюстрації справедливості своєї оцінки, Б.Грінченко виявився не зовсім об'єктивним. Як помилкові, за які повинен нести відповідальність І.Войцехович, розглядає Б.Грінченко такі пояснення українських слів: затирка — лапша, лиштвы — отвороты у платья, люлька — дѣтская колыбель, пасока — уха, песикь — високъ (Грінченко, І, с. XI). Пор., однак: штірка «тертая лапша» (Павловський, с.36), лиштва «обшивка одягу (звичайно його нижньої частини)» (СУМ, IV с. 505), рос. лиштва «планка; підкладка під поділ плаття; вишивка на кінцях виробу» (ЕСУМ, III, с. 253), рос. отвороты «отвороченная, по обычаю, часть одежи, обуви» Отвороты на груди «полки, лацканы, загнутые и пристегнутые» (Даль, II, с. 716); люлька «те саме, що колиска» Ще лихо в люльці б собі спало (Шевч., II, 1953, 443) (СУМ, IV, с. 572). А слово песикь у словнику І.Войцеховича не тому, що упорядник не здогадувався, як по-українськи називається малий пес, а тому, що малося на увазі зовсім інше: те, що частіше в народі називають пейс, пейсик (не ясно лише, чи справді І.Войцехович хотів подати варіант цього слова зі стягненням ей > е, чи тут допущено друкарську помилку). А звинувачувати І.Войцеховича в тому, що було набрано зайдики (замість заидки), ковора (замість ковдра), куква (замість кухва), також не зовсім справедливо — це не вина, а біда І.Войцеховича (до речі, не лише його одного). Хоч словник І.Войцеховича мав недоліки, його часто використовували наступні лексикографи довіряючи йому не менше, ніж словникам Й.Каменецького (при «Енеїді») та О.Павловського. ---- <references/> ===Горецький П. Й. Історія укр. лексикографії. К., 1963=== «Собраніе словъ малороссійскаго нарѣчія» І. Войцеховича Невдовзі після виходу в світ «Граматики» Павловського був створений окремий українсько-російський словник І. Войцеховича. Під назвою «Собраніе словъ малороссійскаго нарѣчія» він надрукований у «Трудах Общества любителей российской словесности при Московском университете» за 1823 р. (кн. III, стор. 264—326). У передмові автор зазначає, що його словник містить слова, які «не сходствуют с великороссийскими», слова, взяті з слов'янської мови, але не вживані в російській, або запозичені з інших мов, і, нарешті, слова «собственно малороссийские, коренные». Дійсно, у словнику Войцеховича є чимало слів (батіг, бруквина, дріт, діжа, дзвін, ганчірка, зайвий, зледащіть, зовиця, ковдра), яких не було в попередніх лексичних збірках Котляревського і Павловського. Це, безумовно, позитивна сторона роботи Войцеховича. У реєстрі словника 1173 українських слова. З них тільки до п'яти дані приклади-ілюстрації. Словник справляє приємне враження чітким шрифтом і акуратним розміщенням словникового тексту (в одну колонку на сторінці). В ньому додержаний алфавіт. Українські слова скрізь даються з наголосами, а при значному числі їх автор подає граматичні пояснення, напр., що слова гроші і ікли вживаються тільки в множині, вадить — тільки в 3-й особі однини теперішнього часу, зась — з давальним відмінком та ін., чого не було в попередніх словниках. Маючи деякі позитивні риси, словник Войцеховича не позбавлений окремих хиб. Так, наголоси в українських словах іноді поставлені неправильно, напр.: бодня́, бонда́рь, башта́, гу́бить. В словнику чимало друкарських помилок: брувина (замість бруквина), заевый (замість зайвий), спыхъ (замість спыжъ), стельманъ (замість стельмахъ), шкуратонъ (замість шкуратокъ) та ін. Помилки трапляються і в російських словах-відповідниках, напр.: Праця — трусъ (замість трудъ); Скоглить — воить (замість выть) та ін. Досить часто українські слова перекладені (або пояснені) неправильно: Башта — городскіе ворота. Ворье — заборъ [треба: жерди для изгороди или жердевая изгородь]. Гребень — прялка [треба: гребень]. Злыдень — бѣдность [треба: нищий, бедняк]. Привертають увагу й деякі курйозні етимології. Напр., значення і походження слів гайдамака і лобуръ автор пояснює так: Гайдамака — розбойникъ, живущій въ лѣсу (отъ слова гай и дома); Лобуръ — который изподлобья смотритъ. Недоліком словника можна вважати й те, що автор не дав ніяких пояснень до вживаного ним в українських словах правопису, напр., як читати слова дѣжка, застѣжка, як читати о в таких словах, як батогъ, дзвонъ, дротъ (проволока), ганчорка (тряпка) та ін. М. Максимович у передмові до збірника українських пісень писав про словник Войцеховича, що він «повніший від інших, але потребує багатьох виправлень»<ref>М. Максимович, Малороссійскіе пѣсни, М., 1827, стор. 182.</ref>. На ряд помилок у написанні, в перекладах і поясненнях українських слів у цьому словнику вказує і Б. Грінченко<ref>Б. Грінченко, Словарь української мови, т. І, стор. VII.</ref>. ---- <references/> ===Москаленко А. А. Нарис історії укр. лексикографії. К.., 1961=== «СОБРАНІЕ СЛОВЪ МАЛОРОССІЙСКАГО НАРѢЧІЯ» ІВ. ВОЙЦЕХОВИЧА<ref>Сочинения в прозѣ и стихахъ. Труды Общества любителей россійской словесности при Императорскомъ Московскомъ университетѣ, ч. III, М., 1823, стор. 284—326. </ref> Словник Ів. Войцеховича — це перший українсько-російський словник, який не був додатком до якоїсь праці. Цьому невеличкому словнику передувала і невеличка передмова, яку варто навести повністю. «Отечественная Словесность обязана уже собранием слов Малороссийского наречия и показанием свойств его некоторым знатокам Малороссийского языка. Я осмелился предпринять подобный труд с тем единственно намерением, чтобы представить почтеннейшему Обществу Любителей Российской Словесности, учрежденному при Императорском Московском университете, полнейший и, если смею сказать, исправнейший Малороссийский Словарь с переводом на Русской. Ибо собрание слов, находящееся при Малороссийской Енеиде г. Котляревского, и подобное ему, помещенное в Малороссийской грамматике Павловского — имеют в себе много слов так называемых Степовых, употребляемых только в одном краю Малороссии, и слов заимствованных из Великороссийского наречия. Прилагаемый же при сем словаре, состоит из таких слов, кои или совсем не сходствуют с словами Великороссийскими, или взятые из Славянского языка, но неупотребляемые в Российском, или заимствованные с некоторым изменением из языков: Латинского, Немецкого, Польского, Французского и Татарского, и наконец слова собственно Малороссийские, коренные. Сей словарь также отличается от прочих особенным правописанием Малороссийским, которое показалось мне удобнейшим и правильнейшим. Если сей труд мой заслужит благосклонное принятие почтеннейших членов Общества, то я достиг своей цели»<ref>Там же, стор. 284-285.</ref>. Розглянемо цей «полнейший» і «исправнейший Малороссийский словарь с переводом на Русской». Всього у словнику Ів. Войцеховича було перекладено на російську мову 1173 українських слова, а в словнику Ол. Павловського — 1131 слово. Отже, словник Ів. Войцеховича уже ніяк не можна назвати «полнейшим» ні в порівнянні з словником Ол. Павловського, ні в порівнянні з лексичними багатствами тодішньої української мови. Способи перекладу українських слів на російську мову були такі: Українське слово перекладалось одним російським словом чи словосполученням. Наприклад: ажъ<ref>Українські слова подаємо за правописом Ів. Войцеховича, російські – за сучасним російським правописом.</ref> — даже; байбаракъ — овчиной тулуп; венгогрохъ — сахарные стручья; довбня — колотушка; яглить — докучать... Українське слово пояснювалось декількома російськими синонімічними словами. Наприклад: гукъ — эхо, отголосок; каблучка — кольцо, перстень; лазня— баня, мыльня; мытель — горячая вода, кипяток; рубанец — отрубок, полено; тялить — жать, сжимать тощо. Деякі українські слова пояснювались російською мовою описово. Наприклад: гилка — палка, которою играют в мяч; грѣнка — ломоть хлеба, засушений в печи (от глагола греть); жовна — птица особового рода с долгим языком, питающаяся пчелами; корхъ — мера в ширину ручной кисти тощо. Тільки в поодиноких випадках у пояснювальній частині наводиться речення, в якому вживається коментоване слово. Наприклад: бо — ибо; иди до дому; пора бо овечокъ доить — ступай домой; ибо пора доить овец; дыбать — ходить по журавлиному. «Ой внадывся журавель До бабиныхъ конопель. Таки, таки дыбле, Таки, таки щипле». До окремих українських слів у коментуючій частині автор подає іноді курйозну, невдалу етимологію цих слів. Наприклад: вовкулака — оборотень (от слова волк); коваль — кузнец (от глагола ковать) ; пуга — плеть (от глагола пугать); пекло — ад (от глагола пеку); гайдомака — разбойник, живущий в лесу (от слова гай и дом). При деяких коментованих словах вказується на їх іншомовне походження. Наприклад: барыло — боченок (Baril — французское слово); каламаръ—чернильница (слово латин.); кишеня — карман (от татарского слова: киче); коштовaть — отведывать (немецкое слово); кунтышъ —верхнєє женское платье (от турецкого слова контошепанча). До окремих українських слів подаються деякі граматичні ремарки і вказівки на сферу вживання слова. Наприклад: гроши—деньги (упо-треб. только в множ, ч.); зась — вреш (принимает дательн. падеж; напр.: зась тебѣ); иклы— клыки (употреб. только в множ. ч.); отце — вот это (местоимение, а иногда и междометие); постривай — погоди (род междометия); почекать — дождаться, обождать (по большей части употребляется только в повелительном наклонении); чика — ножик, (слово детское); сипака — тот, который берет взятки (слово поносительное). У словнику подано чимало, вартих уваги істориків та діалектологів, архаїчних та вузькодіалектних слів. Наприклад: выбжи — оглобли у сохи для і пряжки лошади ; ворье — забор; дробина — домашняя птица; келеп — палка, у ксторой рукоятка имеет подобие молота; кобка — пастушеский посох; колоколуша — черемха; лупета — коврига хлеба; ралецъ — подарок в знак поздравления; хиндя — чорная немочь, лихая болезнь тощо. У словнику подано багато неправильно або неточно перекладених слів. Наприклад: бубликъ—боравок; заробить — выработать; зичить — дразнить; майдані. — дегтярный завод; непевный—иеобыкновенныіі; нещимный — несоленый; сторчака — стремглав; ухналь— сосуд с ушками; холодецъ — ботвинье, студеное, невареное кушанье; червёцъ — канцелярское семя і т. д. Словник Ів. Войцеховича в українській лексикографічній критиці одержав невисоку оцінку<ref>Див. Б. Грінченко, Предисловие, Словарь української мови, т. І, 1907, стор. XI.</ref>. Хоч автор у передмові до свого словника і писав, що він має намір подати «полнейший» та «исправнейший» словник, однак, як видно з вище сказаного, він був і далеко «не полнейший» і «не исправнейший». Проте не можна сказати, що в цьому словнику не було нічого вартого уваги дослідника. Хоча Ів. Войцехович і користувався словниками І. Котляревського та Ол. Павловського, проте він подав і чимало нових слів, які до того часу не подавались у словниках. Деякі з цих слів безумовно становлять інтерес для істориків та діалектологів української мови. Чимало наступних упорядників використовували словник Ів. Войцеховича. Вперше в історії української лексикографії Ів. Войцехович почав подавати граматичні та стилістичні ремарки (примітивні). Може саме на цій підставі словник Ів. Войцеховича С. Булич і назвав «самым удачным из всех аналогичных опытов, ему предшествовавших»<ref>С. Булич. Очерк истории языкознания в России, СПБ., 1904, с.988</ref>. Треба думати, що словник Ів. Войцеховича не залишився поза увагою і українських письменників І половини ХІХст. і в якійсь мірі сприяв ширшому використанню української мови в літературі і лексичній нормалізації української літературної мови. ---- <references/> ===Огієнко І. "Огляд українського язикознавства" /ЗНТШ, т. LXXX; === Словник Івана Войцеховича. Року 1823 в III ч. „Трудовъ Общ. Люб. Росс. Слов."<ref>42 сторінки, 284—326.</ref> було надруковано: „Собраніе словъ Малороссійскаго нарѣчія" І. Войцеховича. Се перший нарочито складений словник українського язика, бо попередні словники були подані тілько в додатку до иньших праць. Хто такий був Войцехович, нам не відомо; нічого про се не свідчить і коротенька, на одній сторінці передмова до словника. В сій передмові автор каже, що він „осмѣлился предпринять подобный трудъ съ тѣмъ единственно намѣреніемъ, чтобы представить почтеннѣйшему обществу полнѣйшій, и, если смѣю сказать, исправнѣйшій Малороссійскій Словарь съ переводомъ на Русской". Про попередні словники Котляревського та Павловського автор каже, що вони „имѣютъ въ себѣ много словъ такъ называємыхъ Степовыхъ — употребляемыхъ только въ одномъ краю Малороссіи, и словъ заимствованныхъ изъ Великороссійскаго нарѣчія" А в своїм словнику він зібрав слова, „кой или совсѣмъ не сходствуютъ съ словами Великороссійскими, или взятыя изъ славенскаго языка, но неупотребляемыя въ Россійскомъ, или заимствованныя съ нѣкоторымъ измѣненіемъ изъ языковъ: латинскаго, нѣмецкаго, польскаго, французскаго и татарскаго, и наконецъ слова собственно Малороссійскія, коренныя". В словнику Войцехович уживає і свій особливий правопис, трохи не похожий на правопис иньших словників, котрий йому „показался удобнѣйшимъ и правильнѣйшимъ". Але чи й справді Войцехович дає ..полнѣйшій и исправнѣйшій" словник ? Щоб дати правдивий одвіт на се питаннє, треба пильнїйше придивитись до змісту словника. Перше всього—він не „полнѣйшій" : в йому 1173 слова, а в словнику Павловського 1131, але у Павловського за словником ідуть відомі вже нам додатки, де знаходимо силу слів перекладених на російську мову, так що через се треба лічити словник Павловського далеко більшим за словник Войцеховича. „Полнѣйшимъ" його можна назвати хиба через те, що здебільшого він пояснює свої слова декількома руськими, а Павловський — частїйше всього одним. Нове, що дав Войцехович у свойому словнику, се були граматичні пояснення слів, чого зовсім не стрічаємо у Котляревського і рідко, в одній формі, у Павловського. Правда, сі граматичні по яснення самого примітивного характеру і не виявляють собою особливого граматичного знання їх автора. Ось ті пояснення. Про слова гроши і икли сказано, що вони уживають ся тілько у числі многім; вадить уживаєть ся тілько у 3 л., зась — з Dat., напр зась тебѣ; маячить „глаголъ недостаточный", отце ,,мѣстоимѣніе а иногда и междометіе", постривай „родъ междометія", почекай здебільшого уживаєть ся в imperativ. Єсть і приклади для пояснення елів, але їх усього пять, та й поясняють вони не так уже незрозумілі слова; до слова дыбать додано стишок : Ой! внадив ся журавель До бабиныхъ конопель. Таки, таки дыбле, Таки, таки щипле. Окрім сього треба ще зазначити, що автор подає пні деяких слів, а як що вони чужостороннього пня, то зазначає, якого. Але слова, пень котрих він подає, зовсім прості і пень їх видно з поверхового погляду; так автор пояснює, що бабинець — од слова баба, вовкулака — од вовкъ, грѣнка — од грѣть, пекло — од пеку і т. д., всього пень зазначаєть ся разів 25. Єсть і трохи цїкавійші приклади: ви́шки — од слова выеокій, гайдомака — од гай и домъ, стежка — од славянського стезя. Єсть і непевні пнї, як от оберемокъ — од бремя; лобурь — который изъ подлобья смотритъ; до слова бо́рошно автор додає: не происходитъ ли слово сіє отъ славянекаго слова брашно ? Слово горѣлка перекладено: горячеє вино. Що до чужостороннїх пнїв, то їх зазначено далеко менше, нїж у Котляревського, всього 15: німецькі (всї вони зазначені і у Котл., окрім слова лугъ — Lauge), татарські: кишеня (киче) і кошь (= стань); латинські: каламаръ, оковитка (вино, од aqua vitae) і тубровать (sic!) од turbare; французьких два слова: барило — Baril (теж і у Котл.) і кадукъ (падучая болѣзнь). Окрім сих по одному слову зазначено: кунтышъ — турецьке і праця — трусь (трудъ?) польське. До слова манька (муфта) додано: не происходитъ ли сіє слово отъ латинск. сл. manus? Указано раз ще й латинське назвище цьвітка: барвѣнокъ — sempervivum arboreum. До слова ле́венецъ (рослый человѣкъ) додано : слово комическое, до либерія (платье) — старинное, і до сипака (взяточникъ) — поносительное. В словах стрічаємо і по два наголоси, чого в попередніх словниках немає: ви́рлоо́кій, ви́тина́ть, за́ще́пка; але нащось поставлено наголос і на словах односложних. Як що до всього вище сказаного додамо ще те, що в словнику Войцеховича зазначено декілька слів дитячої мови, як от ляля, неня, тато, цяця, чика, чого в попередніх словниках не знаходимо, то сим вичерпаємо все те цікаве, що є в сьому словнику, і що безумовно робить поступовий крок наперед на шляху розвою української лексикографії . Звернемось тепер до правопису словника, котрий показав ся автору „удобнѣйшимъ и правильнѣйшимъ". Головнїйші місця його виявляють ся ось у чому. 1) Замісь ы більше всього уживаєть ся и, — година, жито, косникъ, свита і т. д., але денеде, дуже рідко, стрічаємо й ы: сывый, пыка, рыло. Взагалі треба зазначити, що Войцехович, як і иньші<ref>Зазначаємо тут рукопис, поданий до „Общества Наукъ" при харьківськім унїверситетї учителя харьк. гімназії Любовського: "О правилахъ правописанія ы и и, съ присовокупденіемъ таблицы первообразныхъ словъ, въ которыхъ буква ы всегда употребляется" („Труди" сього Общ. за 1817 р., т. І; Булїч, ст. 1019). Але сей твір надрукований не був. Зазначаємо його як характерний факт що до уживання Українцями ы і и.</ref>, на кождім кроці помиляєть ся в и та ы і ставить їх одно замісь другого, напр. пише: вечерницы, далибы (=далибі), кривый; навіть руське слово грибы він пише: грыбы. 2) Замісь і в словнику Войцеховича скрізь уживаєть ся о: батогъ, ганчорка, дробный, животъ, строчка (лента). 3) Уживаєть ся дуже часто і ѣ: горѣлка, квѣтка, кулѣшъ, олѣя; частенько єсть ѣ навіть там, де б його і не сподівались: парѣстый (пестрый), порѣчки (смородина). 4) Замісь наших йо, ьо уживає, як і Павловський, іо: голоцюціокъ, кііокъ, маліовать. 5) ц сливе скрізь не змнякшене: живица, каганецъ, мазница, і тілько випадково стрічаємо: цюкать, цьковать, коць (коверъ). 6) Замісь ф знаходимо фв: фварба, фвартух, але є і фасоля, хороба. 7) Мнягке і тверде г (g, h) не розріжняєть ся і тілько раз стрічаємо кганки, да й то з заміткою: „тоже, что и ганки". 8) Два рази є дж: джгутъ, кринджолы, і три рази дз: дзвонъ, дзига, дзигликъ, але разом з ними — звонъ, звоница. 9) Р на кінцї слова сливе скрізь мнягке. 10) Муж. р. йменників на ч має на кінцї ь, що в ті часи було загальним правилом: пугачь, деркачь; під словником підписано: Войцеховічь. 11) Про е автор каже, що воно вимовляєть ся як э 12) Так як і в словниках Котляревського та Павловського infinitiv кінчаєть ся на -ть, а не -ти; єсть і -ѣть; також скрізь форми на -овать, а не -увать. 13) Замісь нашого є після подвоєної шелестівки скрізь маємо ье; клечанье, клочье, смѣтье, як і у Котляревського. Отсими правилами вичерпуєть ся і вся особливість правопису Войцеховича. Сказати, щоб він був "удобнѣйшій и правильнѣйшій'', як називає його автор, зовсім не можна; навпаки, він далеко поганьший од правопису словника Павловського і не багато чим одрізняєть ся од правопису Котляревського. Сей правопис — головнїйша хиба словника Войцеховича, бо він зовсім не показує, як вимовляють ся українські слова. Тут треба ще завважити, що в словнику Войцеховича сила друкарських помилок, як от баштакъ, гаекать (гавкать), рынеа (ринва), ковора (ковдра) і т. д., є помилки і в наголосі, чого в словнику Павловського не помічаєть ся. Звернемось тепер до самого словникового матеріалу. В передмові до словника автор каже, що він подає слова, „кои или совсѣмъ не сходствуютъ съ словами Великороссійскими, или взятыя изъ славянскаго языка, но не употребляются въ Россійскомъ... и наконецъ слова собственно Малороссійскія коренныя". Автор здебільшого додержав свого слова, але в його словнику частенько стрічають ся слова, котрі уживають ся і в російській мові, як от переполохъ, сваха, склепъ, ступень, так що сказати, щоб у його було таких слів меньше, ніж в попередніх словниках, зовсім не можливо. Зміст словника ширший і ріжноманїтнїйший од словника Павловського. Слова улаштовані по алфавиту, але алфавит путаєть ся навіть на других буквах, де завше мішаєть ся ы з и, є з ѣ. В словнику Войцеховича єсть дуже багато слів не зовсім повно перекладених: дуля — большая груша, майданъ—дегтярный заводь, гакъ — шипъ въ подковѣ. Єсть і невдачні переклади, як от: досвитки — разсвѣтъ, ледащій — негодный, бурлака — грубой, необразованный человѣкъ. Окрім сього треба зазначити, що в словнику Войцеховича містить ся дуже багато незрозумілих слів і перекладів, напр. па́сока — уха (у Павловського — сукровица), си́лькись— нужды нѣтъ, пускай его;шарая — уха; ви́рва — шея, выя (?) (у Котляревського теж: въ три вирви — въ три шеп). Єсть і зовсім незрозумілий переклад: скоглить — воить (выть?), червець — канцелярское сѣмя (?), бубликъ — боровоки (баранки?). Є чимало елів, котрі тепер рідко вживають ся. Якими джерелами користував ся Войцехович для свого словника ? Безумовно словниками Котляревського та Павловського, з яких узяв силу слів, особливо з словника Павловського. Треба зазначити, що частенько він доволі недбало позичав сї слова, що видно ось із сеї таблички слів Павловського та Войцеховича: У Павл. У Войцех. Батигъ — кнуть, плѣть. Батогъ — плѣть, кнуть. Баштанъ — большой огородъ для огурцовъ, і дынь и арбузовъ. Баштакъ — большой огородъ въ полѣ. Буде — полно, довольно. Буде — довольно, полно. Вареникы — вареные пирожки. — вареные пироги с творогомъ. Люлька — трубка курительная. — курительная трубка. і т. д., таких прикладів можна б привести десятками. Підводячи тепер суму всього висше сказаного, мусимо зазначити, що з поверхового погляду словник справді здаєть ся „полнѣйшимъ и исправнѣйшимъ", але як пильнїйше до нього придивимось, то сю заяву автора прийдеть ся багато обмежити. Безумовно, що словник деякими своїми сторонами був кроком наперед, але ж його правопис та недбайність у самих перекладах ставлять його низше од словника Павловського1). Звичайно, од тих часів сподіватись словника зо всіх боків витриманого зовсїм неможливо, бо правопис і саме граматичне знання тоді не стояли ще на твердому ґрунтї; невеличкому гурткови зацікавлених українською мовою ще приходилось тілько протоптувати шлях, а на сїй роботі, звичайно, легко схибнутись і трудно самому завважити свої хиби. ---- <references/> ===Грінченко Б. Словарь укр. мови, т. 1. К., 1907; (Передмова)=== Правда, вскорѣ послѣ этого былъ одинъ опытъ украинскаго словаря: «Собраніе словъ малороссійскаго нарѣчія» Ивана Войцеховича. Напечатанъ онъ въ книгѣ: «Сочиненія въ прозѣ и стихахъ. Труды Общества любителей россійской словесности при императорскомъ московскомъ университетѣ», ч. ІІІ, Москва, 1823 (стр. 284—326). Авторъ, по его словамъ въ предисловіи, хотѣлъ «представить... полнѣйшій и, если смѣю сказать, исправнѣйшій малороссійскій словарь». Но въ словарѣ его всего около тысячи словъ при многихъ ошибкахъ въ объясненіяхъ, напр.: затирка — лапша, лиштвы — отвороты у платья, люлька — дѣтская колыбель, пасока — уха, песикъ — високъ и пр. Много словъ авторъ исказилъ, напр.: гайдомака съ поясненіемъ, что слово происходитъ отъ гай и домъ; гассатъ (гасити!), заевый (зайвий!), зайдики (заїдки!), ковора (ковдра!), куква (кухва!) и пр ===Кузеля З. Історичний розвиток і сучасний стан українського словництва /ЗНТШ, т.169, 1962=== Першим словником української мови, складеним окремо, а не як додаток до других праць, був словник Івана Войцеховича, надрукований 1823 р. п. з.: «Собраніе словъ малороссійскаго нарѣчія» в «Трудах Общества Любителей Российской словесности при Имп. Московском Университете» 7). Об'ємом він мало що більший за словарі Котляревського й Павловського, — в ньому 1173 слова, — зате в ньому трохи більше нового матеріялу й перші спроби граматичних і етимологічних пояснень. [[Категорія:Бібліотека]] [[Категорія:Словники_біб]] [[Категорія:Словники першої половини XIX століття]]

Повернення до сторінки «Войцехович И. Собрание слов малороссійскаго нарѣчія».