Мовознавство № 1, 1934. Від редакції.

ВІД РЕДАКЦІЇ

Постанови листопадового пленуму ЦК і ЦКК КП(б)У — історична подія величезного значення в дальшому розвиткові ленінської національної політики на Україні, в дальшому бурхливому розвиткові української соціалістичної культури, в дальшому зміцненні диктатури пролетаріату на Радянській Україні. Листопадовий пленум підсумував ті колосальні досягнення, що їх домоглася Україна під проводом комуністичної партії і її ленінського ЦК на чолі з тов. Сталіним, і намітив дальші шляхи боротьби під бойовим прапором партії за виконання програми великих робіт другої п'ятилітки, за побудову безкласового соціалістичного суспільства, за остаточне перетворення України, форпосту Радянського Союзу, на культурну, квітучу, економічно й технічно озброєну радянську республіку.

Визволена переможним Жовтнем спід колоніального царського гніту, Радянська Україна за роки існування диктатури пролетаріату, зокрема в першу п'ятилітку, домоглася величезних успіхів у промисловості, сільському господарстві, у культурно-національному будівництві. Освітлена огнями Дніпробуду, вкрита цілим рядом потужних заводів і фабрик, збудованих за останнім словом науки й техніки, на колгоспних ланах озброєна тракторами й комбайнами — така сьогодні пролетарська й колгоспна Україна.

На фоні цих величезних перемог у промисловості й сільському господарстві особливо виразно виступають наші досягнення в ділянці національно-культурного будівництва, як наслідок здійснення ленінської національної політики, як наслідок здійснення генеральної лінії партії в техніці й економіці. Більшовицька преса, політична, художня й підручна література з мільйонними тиражами, сотні вищих шкіл і науково-дослідних інститутів, сотні тисяч молодих пролетарів і колгоспників, що опановують тут висоти науки й техніки, клуби, театри, музеї — ось ті конкретні покажчики буйного зросту соціалістичної культури на Україні. Радянська Україна стала високорозвиненою індустріальною країною з потужними промисловими підприємствами. Україна стає квітучою висококультурною радянською республікою.

Цих успіхів трудящі України дійшли в умовах жорстокої класової боротьби. Класовий ворог, міняючи часто свою тактику, вдавався до найрізноманітніших способів боротьби — від одверто войовничих вихваток до тактики „тихої сапи", щоб реставрувати на Україні буржуазний лад, щоб принести на Україну злидні, голод, експлуатацію, щоб відірвати Україну від Радянського Союзу і перетворити її на колонію західноєвропейського імперіалізму. Класовий ворог, провадячи свою підривну роботу, вдавався до шкідницьких дій не лише на ділянці нашого господарчого будівництва, а й культурного. Петлюрівські недобитки, агенти українського фашизму, обрали зокрема 4 об'єктом свого шкідництва ідеологічний фронт: історію, літературу, мовознавство тощо. Особливо гострих нападів від українського націоналізму зазнало мовознавство, українська мова.

Українське мовознавство, за роки диктатури пролетаріату, за роки переможного соціалістичного будівництва має чималі досягнення. Ніхто, навіть найлютіший ворог, не посміє заперечити тої сили конкретних фактів — свідків буйного зростання й розвитку української мови, української термінології. До цього творчого пронесу на мовному фронті прийшли пролетарі, колгоспники і з властивим їм завзяттям, ентузіазмом підносять щоразу культуру українського слова на вищий ступінь. Те, що в переджовтневі часи було справою купки буржуазних аматорів, тепер стало справою трудящих мільйонних мас, і в цьому основа наших великих успіхів. Запеклий ворог українського мовознавства — буржуазна індоевропеїстика — в основному розгромлена. Зазнали й далі щоразу зазнають рішучого розгрому шкідницькі дії буржуазних українських націоналістів у мовознавстві. Зазнали й далі зазнають рішучої поразки різні спроби великодержавницького гатунку в лінгвістиці.

Але попри всі ці досягнення, ми повинні твердо й рішуче сказати про ті хиби, про ті прориви, що е тепер в українському мовознавстві, про ті завдання, що стоять тепер перед мовознавчим фронтом. Класовий ворог, користуючись з притуплення нашої пильності на мовному терені, користуючись з нашої політичної сліпоти, заподіяв нам дуже багато шкоди. Націоналістичне шкідництво, не зустрічаючи належного й вчасного опору, дістало змогу ширитися геть чисто по всіх ділянках українського мовознавства, починаючи від окремих термінів, кінчаючи правописом, опрацьованим за настановами й підтримкою Скрипника. Те, що Ткаченки, Курили, Тимченки, Любарські пропагували в теорії, те на практиці здійснювали Шелудьки, Трохименки та інші. Цілий ряд словників термінологічних і загальномовних, опрацьованих і виданих Інститутом української наукової мови — цим осередком СВУ і пізніше НДІМ, по суті є ворожа продукція, наклеп на українську мову. Загалом, як теорія, так і практика, що виходила останнім часом з стін ІУНМ і НДІМ, була не чим іншим, як войовничою програмою українського фашизму в мовознавстві, спрямованою на те, щоб спинити буйний розвиток української мови, втиснути цей розвиток в рамки XVІІІ — XIX століття, скерувати його на шлях буржуазного Заходу, відірвати від культурного й мовного розвитку наших братніх республік, зокрема РСФРР.

Партія викрила цю мерзенну роботу фашистської агентури, розгромила в основному націоналістичні недобитки на всіх ділянках, зокрема й в мовознавстві, і дала провідне гасло, програму щодо дальшої роботи на мовному фронті. Наші завдання тепер полягають у тому, щоб ані найменшою мірою не втрачати класової більшовицької пильності, очистити свої лави від класових ворогів, остаточно викрити націоналізм у мовознавстві і показати всім трудящим огидне лице ворога, показати всім трудящим, як руйнували, спотворювали українську мову буржуазні націоналісти, показати всім трудящим, як ворог в інтересах фашистської інтервенції використовував українську мову, викрити націоналістичний ухил Скрипника в мовознавстві, протиставити цілком брехливій, фальшивій націоналістичній „науці", термінології нашу 148 радянську дійсну термінологію, дійсну науку про мову, виховати більшовицькі мовознавчі кадри,опанувати глибоко свою науку, сконтактувати свою роботу з лінгвістичними інститутами в братніх республіках, зокрема з Інститутом „Языка и мышления", і опанувати і спільно працювати з новим вченням про мову (яфетична теорія), сконтактувати свою роботу з широкою радянською громадськістю, тісно пов'язати всю свою роботу з потребами соціалістичного будівництва, з потребами ленінської національної політики, раз назавжди покінчити з старими буржуазними філологічними традиціями в праці і вийти з кабінетів на заводи, в цехи, на колгоспні лани і там, де лунає щохвилини пролетарське і колгоспне українське слово, працювати.

Збірник „Мовознавство", що його видає Науково-дослідний інститут мовознавства, і має своїм завданням стати бойовим органом боротьби за остаточний розгром і в теорії і в практиці націоналізму в мовознавстві, бойовим органом боротьби за більшовицьке українське мовознавство.

Науково-дослідний інститут мовознавства, очистившись під керівництвом партії від класове ворожих елементів, провадячи всю свою роботу на основі генеральної лінії партії, на основі історичних ухвал листопадового пленуму ЦК і ЦКК КП(б)У, на основі історичних ухвал XII з'їзду КП(б)У і XVII з'їзду ВКП(б); на основі вказівок вождя партії і світового пролетаріату тов. Сталіна, борючись на два фронти в мовознавстві — з українським націоналізмом, як головною небезпекою на даному етапі на Україні, і з великодержавним шовінізмом, твердо переконаний, що за допомогою широкої радянської суспільності він виконає покладені на нього відповідальні завдання.

---