Старицька-Черняхівська Людмила

СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА [17(29).8.1868 — 1941] — українська письменниця, літературний критик, громадський діяч. Н. у Києві в сім'ї визначного українського письменника М. Старицького. Здобула гімназійну освіту. У 1888-93 брала активну участь у роботі літературного гуртка «Плеяда». Після смерті М. Лисенка керувала роботою київського літературно-мистецького клубу «Родина», разом із сестрою Марією (див. М. Старицька]) тісно співробітничала з галицькими літературними періодичними виданнями — «Зоря», «Правда», «ЛНВ», «Життя і слово» та ін., працювала у київській газеті «Рада». Була членом Товариства українських поступовців. Виступала на сцені. Перші поезії вміщені на сторінках львівського альманаху «Перший вінок». Поезія С.-Ч. була представлена І. Франком в антології «Акорди» та С. Єфремовим в «Українській музі». Поетичний стиль С.-Ч. близький до стилю Лесі Українки. Значно більшою за об'ємом є прозова, драматична, перекладацька та літературно-критична спадщина С.-Ч. Серед її драматичних творів: «Гетьман Петро Дорошенко» (1908), «Крила» (1913), «Останній сніп» (1917), «Розбійник Кармелюк» (1926), «Іван Мазепа» (1927; у радянський час драми на сцені не ставилися). Писала літературно-критичні та літературознавчі статті («Елементи творчості М.Коцюбинського», 1911; розвідки про Любов Яновську (1909), Ганну Барвінок, 1911, М. Садовського, Л. Толстого та ін.). Автор першого дослідження з історії українського національного театру — «Двадцять п'ять років українського театру» (1907). Залишила спомини про видатних діячів української культури: Лесю Українку, М. Лисенка, М. Старицького, В. Самійленка, Г. Барвінок, І. Франка, М. Садовського, М. Коцюбинського, М. Заньковецьку, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого та ін. У роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Відвідала на засланні М. Грушевського. У квітні 1917 С.-Ч. обрана до Української Центральної Ради. У травні 1917 брала участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр», входила до його президії. У 1919 році стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам'янці-Подільському. У 1920 роках працювала у ВУАН. У 1929 С.-Ч. заарештовано органами ДПУ {ҐПУ} і на процесі Спілки визволення України засуджено до 5 років ув'язнення. Після звільнення вислана до м. Сталіно (Донецька). Займалась перекладацькою діяльністю, зокрема здійснила переклади лібретто «Орфея» К.-В.Глюка, «Ріголетто» та «Аїду» Дж.Верді, «Фауста» Ш. Гуно, «Чіо-чіо-Сан» Дж. Пуччіні, «Золотого півника» М. Римського-Корсакова. У 1936-41 жила у Києві. У липні 1941 письменниця заарештована органами НКВС {НКВД}, відправлена до Харкова, звідти — до Акмолінська. По дорозі С.-Ч. померла. Точна дата смерті та місце поховання невідомі.

М. Гнатюк (Львів).

Додаток.

За кн.: Репресоване "відродження". К.: В-во "Україна", 1993, с. 140.

Народилася 1868 р. у с. Карпівка Могилів-Подільського повіту Подільської губернії. Дочка відомого українського письменника М. П. Старицького, по матері — онука М. В. Лисенка. У Києві закінчила приватну гімназію. Авторка багатьох історичних драм, віршів, перекладів. Заарештована 15 січня 1930 року. Мешкала у Києві.

Засуджена до п'яти років позбавлення волі з пораженням у правах строком на три роки. Після відбуття покарання повернулася до Києва. 20 липня 1941 р. знову заарештована і вислана до Акмолинська. Дорогою померла.

Пленум Верховного суду УРСР 11 вересня 1989 р. скасував вирок по справі, припинивши її за відсутністю складу злочину.